Любов. Лебедія. Лебідка.
Не розгадати це нікому:
Вночі народжується квітка
Ще досі світу не відома…
Над пелюстками – місяць повний,
Між пелюсток – роса багряна.
Вбирає квітка… Манить! Ловить!
Ще не відкрита! Невпізнанна!..
Нектар по краплі виступає.
Стебло напружується дзвінко!
Ніхто іще того не знає,
Що так народжується Жінка!
(Микола Гриценко. Лови (Love: лірика). – К.: Ярославів Вал. 2018. 184 с.)
Книжка інтимної лірики з ряду тих, які з’являються в нашій літературі раз в чверть століття: Дмитро Павличко “Таємниця твого обличчя” (1974), Микола Вінграновський “Цю жінку я люблю” (1990). Видана книжка розкішно, художник Ірина Проценко.
Останній розділ – білінгва: українсько-англійський, який супроводжується переднім словом Дмитра Дроздовського, а закінчується післясловом Миколи Жулинського і Дмитра Кременя.
Самі вірші коментарів не потребують. Їх треба читати і вбирати в себе почуттєву і образну канву ліричної сповіді. Прикро, що назва книжки вже була, в Івана Козаченка (автор вкладав у назву инчі смисли). І хоч так вже не говорять і не пишуть, але ніхто ж не забороняє мріяти…
Євген Баран
