Коли так говорять про політиків, які не злазять з політичного олімпу всі часи Незалежності (ще й зараз їхні загребущі руки смикаються до влади), то таке визначення не ріже слух. Та недавно почула «стара міль» на адресу шанованого мною літнього поета. Сприйняла сказане і на свою адресу – стара. І в літературі теж стара – тільки у спілці письменників більше тридцяти років. Аж самій не віриться. Напевно, хтось і мені тихенько закидає – «стара міль».
А я і досі рано встаю і лягаю пізно, аби доробити давно розпочату роботу. По кілька днів вишукую інформацію заради одного-єдиного речення. Чи ж не міль? І коли читаю рекламу новітніх видавців та рекламу різних літературних конкурсів, де запрошуються молоді 
письменникі, які пишуть фентезі, детективи, «сучасні твори», то спадає на думку: «І на чорта воно мені все здалося»?
І справді – на чорта. Ні статків, ні достатків, ще й стільки «друзів» розвелося, готових до кави отрути капнути. Ну, не до кави, то в душу, бо до кави не вийде – я ніде і ні з ким давно не «тусуюся».
А сьогодні зайшла на сторінку харківського «Клубу сімейного дозвілля», де минулої весни було перевидано мій роман «Суча дочка» та видано новий роман «Осіннє танго», а там, як казали у моєму селі, «дулька на Пакульку». Це, коли через наше село перестав їздити автобус на село Пакуль. Всі мої книги розпродані: «Осіннє танго» за півроку, а «Суча дочка» за десять місяців. До речі, не можу порахувати, яке це перевидання «Сучої дочки» більш ніж за двадцять років. Десяте буде, хоча й не точно.
А я ж не провела жодної презентації, жодної зустрічі з читачами. От «скотиняка», як каже наш незабутній колишній нардеп. Або – суча дочка, як люблять дошкулювати мої “друзі”.
Не дуже люблю творчість Хемінгуея, але згодна з його висловлюванням про те що, щоб по-справжньому стати літератором, треба прожити довге і непросте життя. Чого і всім бажаю.
Валентина Мастєрова
P.S.
Шановна Валентино Миколаївно. А як же стосовно гонорару за перевидання ваших романів? Чи нині всі прибутки йдуть лише видавцеві, автору ж лишається дійсно сама дулька та ще й без маку…
Ніна Калібовець
Дорога Ніно Миколаївно, можна я Вам нічого не відповім про “космічні” гонорари, аби ніхто не заздрив чи… не сміявся. Якби за кожен, виданий примірник моїх книг, я отримала хоча б по долару, то мала б квартиру в Києві. А так, маю хату в селі, добудовану за “бойові” мого сина.
Валентина Мастєрова
Та яка міль?! Ви, Валентино Миколаївно, – зірка! Відрадно, що Ви не така як оті всі писаки, які чубляться в мережі, доводячи один одному: я тут, мовляв, величина, а щоб тебе побачити, треба мікроскоп. Сміюся з таких сутичок, бо тільки час усе розставить по місцях. І як читачка знаю, що Ви в українській літературі не загубитесь. Бо книги Ваші – це пропущені через душу життєві пласти. Не всім дано… А щодо заздрощів, то їх треба заслужити. Пишайтеся ними як відзнаками і не беріть в голову.
Євдокія Тютюнник
