Культура

Мінорна тональність «Такого різного Різдва»

Видавництво Старого Лева, «Таке різне Різдво». До збірки увійшли чотирнадцять творів українських письменників. Кожне з оповідань так чи інакше пов’язане з Різдвом. Але написані в різному стилі, на різну тематику, та й тональність їх теж різниться. Богдана Матіяш з оповіданням-притчею про те, як важливо вміти прощати і забувати образи, особливо рідним людям. Катерина Міхаліцина знайомить з жінкою, яка в переддень Різдва, занурюється в спогади про прожите.

Трохи подібним до цього є оповідання від Мар’яни Савки, але тут жінка згадує свою юність, велику любов та гірку зраду. Ірина Славінська написала про передріздвяне місто, колядників та свої внутрішні страхи. Надійка Гербіш — про далеку чужу війну і про невипадковість випадковостей. А Катерина Бабкіна описала свої дивні різдвяні пригоди в аеропорту під час ковідного карантину.

Є у збірці і оповідання з присмаком різдвяного дива. Людмила Таран згадує мандрівку до Вільнюса, де сталося дивовижне зцілення доньки головної героїні. У Констянтина Москалеця — щемка історія про різдвяну пригоду з жінкою-безхатьком, яку всі називають Лесею Українкою. А Христя Венгринюк пише про врятовану ластівку, яка змінила життя її головної героїні. Ця історія видалась мені дуже співзвучною з недавно прочитаним романом «Різдво з червоним кардиналом».

Особливо припали мені до душі оповідання Богдана Коломійчука, Петра Яценка, Дзвінки Матіяш та Доржа Бату. Тож про них трохи докладніше.

Оповідання Богдана Коломійчука називається «Етрета». Воно — про дивну пригоду львів’янина на нормандському узбережжі в час Різдва. Я дуже люблю стиль автора, обожнюю його романи, а от з короткою прозою зустрілася вперше. І мушу сказати, що оповідання написано досконало. Після прочитання захотілося опинитися в невеличкому готелі Етрети і побачити краєвид, що надихнув великого Моне. Сподіваюсь, колись я таки здійсню цю мандрівку.

У моєму житті був період коли, в силу своєї роботи, я багато їздила потягами. І мені завжди було цікаво спостерігати за випадковими попутниками, розмовляти з ними, а іноді і ділитися якимись своїми потаємними думками. Бо ж знаєш, що сусід по купе — це людина, яка випадково перетнулася з тобою і найімовірніше більше ніколи не з’явиться, тому з ним можна щиро ділитися тим, про що не наважишся говорити навіть з близькою людиною. Ось приблизно таку ситуацію і змалював в своєму оповіданні «Шопка на шпалах» Петро Яценко, яке мені припало до душі.

Дуже тепле і добре оповідання «Вертеп, кекс та інші чудеса» про приготування до Різдва Дзвінки Матіяш. Йдеться про адвентовий календар. Це коли двадцять чотири дні перед Різдвом ти робиш щось особливе, наповнюючи кожен день маленькими дивами.

Від розповіді Доржа Бату теж повіяло особливою різдвяною атмосферою. Його оповідання — про дивовижну магію «Щедрика», нашої прадавньої обрядової пісні, що стала всесвітньовідомою колядкою дзвонів. Можливо його історія зачепила мене ще й тому, що зараз я перебуваю під сильними враженнями від перегляду фільму «Щедрик». Адже за версією головної героїні фільму наша щедрівка має силу зробити людей добрішими і тоді ніхто не буде нікого вбивати. Боже, хай би так сталося!

Але є у збірці оповідання, яке, на мій погляд, яскраво виділяється поміж інших і енергетикою, і навіть тим, що до різдвяної тематики не має безпосереднього стосунку. Це надзвичайно потужна і емоційна розповідь Василя Махна «New Rochelle». Я просто ридала над його історією про єврейську дівчину Малку з Бучача, про трагедію її родини і про українського хлопця Федора, який дивом врятував їй життя. Про все це Малка згадує на схилі років у далекій Америці. Ця історія гідна стати основою великої родинної саги про перехрестя трагедій євреїв та українців. Я б дуже хотіла, щоб так сталося і щоб світ побачив такий роман Василя Махна.

Збірка короткої прози «Таке різне Різдво» виявилася дуже цікавою, але, разом з тим, досить сумною. Мінорна тональність відчувається у всіх її творах. Тут все, як у житті, є місце для радості, а є й для щирого смутку. В ці дні воно якось дуже співзвучно загальному настрою усіх українців. Трагедія в Дніпрі не залишила нікого байдужим. Тривога за рідних і ненависть до ворога — це основні почуття, які переживає нині кожен. Але мусимо жити далі, трансформувати свою злість у справу наближення перемоги, надіятись на краще та вірити у диво.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.