… Удова Анатолія Дімарова видала книжку «Наш Дімаров» державним коштом у 2016 році, проте не включила туди нашу вартісну розмову з ним про проблему читабельності української літератури.
Та розмова була оприлюднена свого часу одразу у двох виданнях — «Літературній (макулатурній) Україні» і «Кур’єрі Кривбасу» Ґусейнова, і мала значний полемічний резонанс.
Бажання викинути щось альбо замовчати у літературному процесі не має сенсу. Як написав один мудрий чоловік у ліфтові: ДУМКУ НЕ СТЕРТИ.
Безпереч, я не є у розпачі від того, що наша розмова з метром не потрапила до книги «Наш Дімаров», бо автор стукача і володар неймовірної для простого письмака, хоч і колишнього московитського партизана, колекції рідкісного каміння та мінералів та шовкописів китайських майстрів — НЕ МІЙ.
Усе ж спілкування з Дімаровим — не найгірший досвід, і хоча він дармовисно нахвалявся, що спустив мене зі сходів під час яворівсько-кучмівської війни за Спілку — письменницька хвантазія зіграла з клясиком поганий жарт, усе ж вартий доброї пам’яти, яко письменник і дотепна людина.
Роман Кухарук
