Культура

Не відкладати на колись

ОКРИЛЕНИЙ повертався із чернігівської Зеленої Сцени. «Виною» тому – Зоя Казанжи. З нею інколи мудрували на парах іще 32 роки тому, на ф-ті журналістики в Київському універі Шевченка, як у червоному, так і у жовтому корпусах.

Зоя перевернула мою і свою уяву про читання прози на відкритих майданчиках. Після годинного дійства емоцій і доль, які малювали її тексти, вишикувалася черга за книгами. Усім не вистачило!

Вона подарувала мені авторський примірник книги «Щось таке як любов». Я їй — свої «Божевільні файли».

Перед тим насолодився сюжетами короткого жанру, які вона прочитала. Найцікавіше, Зоя читала, а я піймав себе, що рік тому почав писати короткі оповідання на теми, які не прийнято озвучувати.

Уже після сцени у розмові зійшлися: мабуть, воно витає в повітрі літературного процесу, що спадає на думку і стиль, і теми, і табу…

Сфотографував чергу шанувальниць і шанувальників, які ВІДЧУЛИ СЛОВО і миттю захоплено розібрали книги для автографів, і: «Зою, от дивлюсь на цю чергу і думаю: може, й собі другу книгу прози видати?»
— А чого ж, видавай!

Ішов додому ОКРИЛЕНИЙ.
Вона повторила найголовніше: жити і бути щасливим зараз, а не відкладати на колись. І щастя та любов надихають незалежно від віку.

Для любителів здогадок: роману у нас із Зоєю не було, як не було їх у мене з іншими однокурсницями. Навіть натяків. Ми були друзями. Ми НАВЧАЛИСЯ. Хоча ми бачили, що навколо кипіло життя, як у броунівському казані. У нас також буяло. У неї — в Одесі. У мене — в Чернігові.

Владислав Савенок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.