Степан Процюк нещодавно дав розгорнуте до непристойних розмірів інтерв’ю івано-франківському виданню Galka.if.ua. Як завжди емоційне, з яскравою фотогалереєю. Степан Процюк — один із тих в українській літературі, хто «зробив себе сам». Він активно розповідає про себе в літературі і літературу в собі. Мало хто з критиків чи пересічних читачів наговорив про Степана Процюка стільки, скільки він сам про себе!
Мало вміти готувати! Треба вміти подавати! Цей гастрономічний секрет особливо важливий в умовах сучасного українського літературного процесу. Книжку написати мало — треба вміти її «спихнути». А якою, власне, є книжка — то таке… То нехай розбираються ті, хто купив…
Подаємо дещицю з інтерв’ю. Людям тямущим буде досить, аби вловити і «феномен» самого письменника, і приховані тенденції та страхи декотрих «професійних» літераторів перед молодою творчою генерацією, яка підпирає… якої розвелося, як приблудних собак, і всі, як один — графомани…
***
Степан Процюк:
… Пʼять років тому я пішов з університету, і письменництво стало моєю основною роботою. Нічого немає поза цим. …У нас, у Франківську, є кілька дуже талановитих письменників. Це і Юрій Андрухович, і Тарас Прохасько, і Володимир Єшкілєв, і Юрій Іздрик, і Богдан Томенчук, і Любомир Стринаглюк, і Ольга Деркачова та інші.
… Писати – це не просто сісти, тобі прийшло щось в голову, ти щось накалякав. Це аматорська література. Я займаюся професійною літературою.
– А як ви оцінюєте сучасну українську літературу?
– Вона розвивається. Стає все кращою. Але літературу не можуть розвивати тисячі людей… Коли йдеться про розвиток літератури, то її рухають тільки літературні явища, а не факти. І ці явища – ці десятки людей рухають українську літературу. Я думаю, що з книжок, які написані за останні 10 років в українській літературі, може, навіть нашими найкращими письменниками, залишиться від сили 30%, може близько 25-40%. Бо зараз є багато графоманів. І все це захаращує літературу. Люди чогось подумали, що те, що вони на письмі запишуть, може мати якусь літературну цінність. Але вони не мають поняття, що це надзвичайно шкідливі речі для літератури. Це поширено в усіх країнах, а у нас, останнім часом, ще посилилося. Дуже багато молоді почали писати.
– А хіба погано, що люди почали писати?
– Багато хто просто не має літературного таланту. Так, як і в моєму поколінні було. І є. Так само багато людей не має таланту. Розумієте, щоб писати, треба ж мати якийсь літературний хист. Хтось повинен про це говорити. Але ось так просто писати і видавати… Можна і вірші писати на весілля. Або ще якісь казочки складати. Але не спішити видавати книжки. Я би порадив таким людям не спішити, почекати рік-два. Багато читати. І того, що є в українській літературі, і закордонних письменників. Порівнювати з тим, що вони пишуть. І думати, чи продовжувати, чи краще не треба. Це взагалі, дещо трагічна тема.
Знаєте, що відрізняє графомана від письменника? Графомана від письменника відрізняє тільки одне – те, що письменник вміє так сплітати слова, що вони зачіпають людей. Графоман теж вкладає усі сили, коли пише, як і письменник. Насправді все не так просто. Графомани так само вкладаються в свої твори, через те вони такі ревниві, і так їм боляче. Я це все знаю прекрасно. Вони вкладаються, тільки чомусь ці слова не зачіпають. Не зачіпають, і все. Це найбільш кардинальна різниця. Вони так само вкладають зусилля. Тому це не їхня провина, що вони такі. Може вони в чомусь іншому мають таланти, але не знають про це, бо вони десь глибоко закопані.
Не всім бути письменниками. Письменників може бути і менше. Є такі, які починали писати і потім покинули. Розумні люди. Віднаходили в собі інші таланти, і раділи що вони не продовжували писати далі. Бо поставилися до себе критично.
… Мене не хвилює тема графоманії. Тому що я маю своє літературне життя. Не те, що зовсім не хвилює. Іноді хвилює. Коли читаєш і переглядаєш деякі видані книги. Або дивишся в соцмережах, коли публікують вірш або прозу.
Тут є ще дещо. Вони (ред. графомани) вважають, що люди, які є письменниками, спеціально не хочуть їх підтримувати. Але якщо подивитися з нашого боку – ти не будеш казати багатьом людям: «слухайте, ви краще б не писали, бо це графоманія». Тоді ти станеш їхнім ворогом до кінця життя. Я про це говорю загально. Але ухиляюся від таких означень. З конкретними людьми. Я не люблю цього.
… Я думаю, що якщо мені суджено стати по-справжньому письменником, яким будуть цікавитися нащадки, то вони самі все знайдуть і про все дізнаються. Як то бувало вже раніше. Тим більше зараз час інтернету. І все невідоме про всіх стає відомим.
– Які би ви могли дати поради молодим письменникам?
– Якщо можеш не писати – не пиши.
– А якщо це талановитий письменник, який тільки починає писати?
– Писати, гартувати свій характер і багато читати. Бо література, значною мірою, жорстока пані. До прикладу, я би, напевно, міг мати більше друзів, більше приділяти енергії людям, ніж літературі. Література мені багато дала, але і багато у мене забрала.
