Ще засвіта ручай солопів памороззю і навіть треті півні не мали сил його отямити…
А бризонуло Небесне свічадо, злизало з блакитних віч зимну полуду — стрепенувся, зажебонів, задзеленькав у сотні дзвоників і розтікся рясним жовтцем.
Побіг вихилясом, як бузівок у дроковицю, хапаючи шматини неба та торочки хмар, миючи юні ніжки аїру.
Десь полоще горлечко горлиця і сосни постали в партері, очікуючи арії соловейка.
Валерій Ясиновський
