Культура

Осіння тиша

Напівоголені дерева — сущі кралі. Сонце тче золоту габу, огорта їхні стани, і під тим серпанком усі вони стають юними та гінкими.

Ноги в’язнуть у шовках-оксамитах.
І шелестіння, і хрумкіт галуззя одлунює травневою зливою-громовицею.

Тільки й чути, як вовтузиться лист, шукаючи собі місця у цій уселенській ковдрі.

Ся тиша така миродайна, хоч світ нею завішуй!

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.