Напівоголені дерева — сущі кралі. Сонце тче золоту габу, огорта їхні стани, і під тим серпанком усі вони стають юними та гінкими.
Ноги в’язнуть у шовках-оксамитах.
І шелестіння, і хрумкіт галуззя одлунює травневою зливою-громовицею.
Тільки й чути, як вовтузиться лист, шукаючи собі місця у цій уселенській ковдрі.
Ся тиша така миродайна, хоч світ нею завішуй!
Валерій Ясиновський
