Брехня перша.
Буцім росіяни викупили Тараса з кріпацтва… Почнемо з того, що ініціатором викупу був українець Іван Сошенко. Карл Брюллов, який намалював портрет Жуковського – насправді Карло Брюлл, а добавку –ов дав росіянський цар.
Сам Брюллов – син француза і німкені. Портрет Жуковського ніхто не купив і сам автор його домальовував ще 14 років! Царська родина не купила портрет, і про збір грошей на викуп художника Шевченка вони поняття зеленого не мали.
Грошей за лотерею зібрали мало, тому продовжили трусити знайомі кишені – Венеціанов, що був сином купця – грека з Ніжина та українки, Жуковський – син туркені і росіянина, Баранова – уроджена Адленберг, німкеня. Та українці – Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Євген Гребінка, Михайло Вільєгорський, Василь Григорович. Ну, і де ви тут бачите росіян?!
Брехня друга.
Шевченко був п’яницею… На стіні пивнушки на Москві Тарас написав: «Вип’єш першу – стрепенешся, Вип’єш другу – схаменешся, Вип’єш третю – в очах сяє, Думка думку доганяє». Любив Тарас Григорович випити, але, як сам казав, «за свої п’ю, а не кров людськую». На відміну від, скажімо, Алєксандра Пушкіна, який володів кріпосними у Михайловському…
Тарас Шевченко входив у парубоцьке «товариство мочемордія» — так себе назвали товариші, що любили гульнути. Але ніхто з сучасників не описував Шевченка п’яницею, ніхто не бачив його, щоб валявся нетверезим…
Брехня третя.
Шевченко – революціонер-демократ… Він справді революціонер, але зовсім не в радянському сенсі. Революціонер, бо зламав канони тодішньої літератури – інакше ми б сиділи у сльозливих Квітчиних та у смішних Котляревського переспівах «Енеїди». Революціонер, бо створив образ вільної України, через що й став батьком для всіх українських патріотів. Так, він кликав «громадою обух сталить», але аж ніяк не в інтересах Московії, а таки незалежної України.
Що ж до «дружби» з російськими діячами – дуже показовий момент, коли слов’янофіл Іван Аксаков запросив Шевченка до спільного випуску журналу «Парус», бо ми, мовляв, народи-брати. Шевченко відповів геніально: «Авжеж, ми великі родичі, бо як наш батько горів – то ваш батько руки грів!».
А слухаючи російські народні пісні у виконанні Піунової в Нижньому Новгороді, нотує у щоденнику, що в «московського чоловіка – жидівська основа: він без віна (приданого – В.Ч) і покохати не може». Коли ж відомий російський письменник – автор романів про старообрядців Мєльніков-Печерський говорив про історію України – Малоросії в компанії росіян, Шевченко хмурився, а тоді й каже: «Наср… ти вже три короби брехні, с… й четвертий». Знав як з москалями говорити, щоб дохідливо!
Брехня четверта.
Шевченко – атеїст… Навіть у засланні його постійною книгою було Євангеліє. А його «полеміка» з Богом («за що ж розіп’явся, Христе, Сину Божий?») схожа на нарікання селянина на Бога, коли, скажімо, негода, а треба збирати сіно…
Інша річ, що він не терпів офіціозне російське православ’я, як ось у «Щоденнику» описує своє враження в храмі російської церкви, називаючи її «капищем поганським», ікони в якому нагадують багаторукого Шиву…
Або чим не актуальні сьогодні слова про російську церкву:
«Храми, каплиці, ікони,
І ставники, і мири дим,
І перед образом Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!»…
Брехня п’ята.
Шевченко – дід у кожусі… Шевченко є автором 17 автопортретів, але комуністи використовували тільки один – зображення у кожусі і шапці. Мовляв, ось такий старий дід, малорос… Насправді, той «прикид» — на той час останній писк петербурзької моди: тоді в столиці імперії любили вдягатися «під малороса». Тим паче, що російського національного одягу, особливо чоловічого, не було тоді і нема й тепер.
Знаменита, скажімо, толстовка – від Толстого, який знаєте ж приблизно коли жив… До речі, на фото Тараса в компанії приятелів черевики його блищать! І знамениті петербурзькі салони мали за честь приймати у себе Тараса Шевченка!
Зрештою, Тарас Шевченко був першим у Російській імперії академіком гравюри, видатним художником, любив жінок і взагалі хороше товариство («з ким би сісти, хліба з’їсти?»). Тому й правий був Іван Драч, закликаючи скинути з нього «отого дурного кожуха» та відкрити у ньому відчайдуха-зуха.
Василь Чепурний
