Ти був і залишаєшся моїм Сонцем! Коли Ти заїхав до мене в неділю перед лікарнею, не думала, що побачу Тебе востаннє, боялася так думати, вірила до кінця, що мої гарячі молитви вирвуть Тебе з тієї нависаючої прірви. Скільки було пережитого, скільки було спільних планів і все обірвалось в одну нестерпно болючу мить цією ранішньою звісткою.
Дякую за все світло, яке Ти мені подарував, за безліч лагідних слів протягом цих останніх тижнів, дякую, що 
так багато всьому мене навчив, ділився знаннями, думками, наші розмови годинами – як мені цього зараз не вистачатиме…
Ти боровся за Україну і це саме те, що нас об’єднало. Я вірю, що одного разу Твоя мрія про справжню Україну, якою вона має бути, здійсниться. А Ти будеш згори вболівати за це. Дуже шкодую, що Ти не встиг поділитися своїми знаннями в тому обсязі, в якому міг, не виспівав всіх пісень, не опублікував всіх книг. Буду згадувати твої дорогоцінні думки та ідеї і боротися за твої ідеали.
Світе мій Ясний!
Все в цьому світі нагадуватиме мені про Тебе, бо у всіх деталях бачу Тебе. Знаєш…, всі мої набутки перетворилися в багато нулів. Земля спорожніла… Небо тепер стане ближчим… Сьогодні я втратила свій Всесвіт… Аж поки не зустрінемось там.
Хай твоя душа знайде вічний спокій і співає в райських оселях. До зустрічі, Серденько…
Надія Віннік
