Сьогодні день народження Еріха-Марії Ремарка. Він до цього часу є одним із найчитаніших письменників світу. Чому? Як на мене, найперше причина у якомусь його первісному, нев’янучому життєлюбстві. Через смерті близьких, через депресивний чад і вічне джерело натхнення його власних любовних історій, через втому і пияцтво цей письменник йде, йде і йде.
Ти був і залишаєшся моїм Сонцем! Коли Ти заїхав до мене в неділю перед лікарнею, не думала, що побачу Тебе востаннє, боялася так думати, вірила до кінця, що мої гарячі молитви вирвуть Тебе з тієї нависаючої прірви. Скільки було пережитого, скільки було спільних планів і все обірвалось в одну нестерпно болючу мить цією ранішньою звісткою.
Замовляв на «Розетці» відро для льоду… Ну, для вина… Щоб сісти в селі, під грушею і пить собі якийсь холодний розе чи совіньон, не мотаться до холодильника за кожним новим бокалом… Вибрав одне, прилічне… Все добре, ціна хороша, але сильно похоже на звичайне відро…
У день 60-х роковин пам’яті Kaтeрини Білокур сталося сонячне затемнення. Сонце побуло ущербним, і згадалися слова Катерини Василівни: «… Все життя відчуваю ущербність своєї долі». Зі 120-ти її років половину строку нема на Землі. Отака рівновага. Але дивовижна потужність Катерини Білокур тільки зростає, про що свідчить і довжелезна черга на її виставку у Мистецькому Арсеналі, і яскраві альбоми, що виходять один за одним…
Колега на своїй стрічці в соціальній мережі розмістив фото вісімдесятих: Ліля Сандулеса й Олександр Сєров на пішохідній вулиці Чернівців-Кобилянської. Фото зроблене вуличним фотографом. Яких у ті часи в Чернівцях було багатенько. Вони «полювали» на перехожих у центральній частині міста, де «урожай» на кадри був найбільший.
Бориса Харчука бачив раз у житті. Навіть не бачив, а здрів: миттєва стріча, потиск руки — мене з ним познайомив Іван Васильович Сподаренко. Вони удвох кудись поспішали, заскакували у «Волгу», наче збиралися доганяти потяг. Це було тьмявого грудневого вечора 1987 року. Пригадую лишень фрагменти його обличчя: м’ясистий ніс і густі бакенбарди, що буяли срібними мітлицями з-під кудлатої шапки. Оце й усе, що встиг вихопити з профілю за кабінним склом, у сонному освітленні салона.
Характеристика гри збірної України у вирішальному матчі зі збірною Австрії? Два слова — морок і безнадія. Досі гіршою командою на Євро були росіяни. Але наші хлопці на чолі з «неперевершеним» тренером здійснили справжній «подвиг» й зіграли ще гірше, хоч це здавалося і неможливим. Вірніше, не зіграли. Відбули номер.
