Ви ніколи не були на Ягелонському ярмарку?! Як так?!! Адже ярмарок проходить вже понад 400 років! І що, за цей час ви жодного разу не спромоглися вибратися на Ягелонський ярмарок до Любліна?!
На Ягелонському ярмарку слід побувати хоча б один раз у житті.
А потім захочеться ще раз… А наступного року знов.
Відомий, уславлений, «розкручений», але від того не втративши свої традиції, він продовжує щороку збирати майстрів і тисячі туристів. Вулички старого міста на кілька днів, у середині серпня, перетворюються на суцільний ярмарок.
Гомінкий і багатолюдний, яскравий, з акробатами й музиками, які розважають гостей. І обов’язково з великою куркою — символом Ягелонського ярмарку, яку «водять» між рядами.
У середньовіччя Люблін — це перехрестя торгових шляхів, що вели з Угорщини до Литви, із Західної Європи в Русь і з ганзейских портів до Туреччини.
Сьогодні ж Ягелонський ярмарок – то щорічний фестиваль, що несе у собі туристичну мету і традиційно збирає майстрів народних ремесел з країн Східної Європи та України.
І скажу вам відверто, України тут представлено найбільше. Гончарство, ткацтво, різблення, вишивка, писанкарство, лозоплетіння. І саме тому потрібно хоча б один раз у житті побували на Ягелонському ярмарку, щоб усвідомити: українські майстри — найталановитіші.
І подяка їм, що вони, незважаючи на… (не буду перераховувати усіх тягарів, незгод і етапів нищення нашої ідентичності) бережуть, передають із покоління в покоління і відновлюють народні ремесла.
Ягелонський ярмарок — це клондайк для етнографів і науковців. Адже в одному місці зібрані найкращі зразки народного мистецтва, і саме вони несуть у собі творчий генокод, що наочно пояснює нам про спільність європейської культури.
Він — в деталях, в дрібницях, у візерунках вишивки, тканих килимів, розпису кераміки, в елементах одягу. Наприклад, жіночий головний убір НАМІТКА точнісінько так же зветься і одягається у литовців. А спідниця — ЗАПАСКА, яку традиційно носили українки, так само називається і в національному одязі Польщі.
У народної майстрині з Білорусі, з Брестської області, Степаниди СтепаненКО, я побачила серед традиційних білоруських, вишиванку, характерну для центрального регіону України: візерунки-«трояндочки», вишиті червоно-чорним хрестиком.
Звідки???…
І яким же було моє здивування, коли пані Степанида почала відповідати мені українською: «А це ще моєї мами…»
Я запитала, звідки вона знає українську мову? (це був майже кіровоградський діалект, я ж його знаю). Тепер вже здивувалася вона: «А в нас в дєрєвнє всі так говорять… А хіба це так українською?».
Вона справді була ошелешена, бо досі думала, що в них в дєрєвнє говорять білоруською.
Отже, раджу: побувайте на Ягелонському ярмарку у Любліні. Хоча б раз у нинішньому житті. Не відкладайте на наступні 400 років.
Зінаїда Куценко
