Вже традиційно, одна зі сторінок літа відзначається тим, що до Чернівців приїжджає Анатолій Вішевський, більш відомий у нас в родині, як «професор з Праги».
Сьогодні літо піднесло мені чудесний сюрприз.
Я вирішив порушити традицію знайомств з кав’ярнями і запросив професора додому «на борщ». Відразу зауважу, що скуштував він все, що запропонувала Оля (бульйон з домашньої курочки, тушені телячі реберця, молоденьку картоплю, тушковану молоду капусту і, зрештою, солодке з чаєм, а борщ їв я).
Ми обмінялися новинами, я розпитував Анатолія про долю книги «Хрупкие фантазии…», його подальші плани щодо неї. Збивалися на дотичні теми. І, взагалі, бесіда йшла легко і невимушено, ніби ми закінчували розмову, що вчора розпочалася.
В планах було — після чаю — піти на озера і в парк.
Але, традиційний дощ першого тижня червня примусив нас перенести наші плани. Це добре, коли задумане звершується не вповні. Залишаються маячки на майбутнє.
Окрім смачного було ще й корисне (а може навпаки): я презентував професору свої дві книги, які він «пропустив», а він мені подарував потрясну збірку «Страсти старьевщика. Рассказы коллекционеров», в якій має власний допис про мейсенський ранній фарфор – предмет його невимовних зітхань.
Починався дощ, і щоб не досидітися до зливи, Толік замовив таксі. Ми з ним попрощалися так, ніби ввечері зустрінемось на Театральній площі. Може, це постійна присутність у Фейсбуці нівелює відстані і притлумлює емоції розставань, а може спогад про зустріч настільки зворушливий і теплий, що поряд з ним не вживається жодна інша емоція.
Непоганий початок літа.
Валентин Ткач
