Запоріжжя, манікюрний салон.
Я, читаючи в телефоні новини, чекаю на дружину, яка поправляє нігті. Неподалік столики за якими працюють дві манікюрниці. Одна з них у розпачі:
— Ну шо за люді, шо за люді! Вот коза, тєлєфон отключіла! — агресивно дихає у смартфон, прикрашений стразами.
— Да ето вообщє піпєц, у мєня тожє бил період, все поголовно запісивалісь, а потом, дажє нє отвєчалі, когда я звоніла, і отключалі тєлєфон….
— І шо?
— Я пошла в церковь, поставіла свєчку Ніколаю-Угодніку і тєпєрь бєру прєдоплату на карточку по прєдварітєльной запісі. Нє много, сто грівєн… Но ето нє главноє.. Главноє в церковь сходіть…
— А шо у нас тут за цєрковь рядом?
— Покровскій собор
— Там можно свєчку поставіть, шоб бізнес пошел?
— Канєшно! Бог он всьо відіт. Я вот раньше нє вєріла, а тєпєрь вєрю. К Ніколаю-Угодніку сразу іді. Он манікюршам точно помогает…
Антін Мухарський
