Культура

Суб’єктивний коментар до Євробачення-23

Думав, нічого не писатиму про Євробачення, але віртуозний коментар Тімура Мірошніченка, в якому домінували епітети максимального захоплення дійством, все ж надихнув мене написати кілька речень, заодно відділивши зерна від блискучої полови. Отож, байдуже хто став переможцем — мені важливі загальні тенденції цього дійства.

Що не говори, відчувається, що принцип — війна війною, а шоу має тривати — став визначальним. Саме так, ШОУ, а не пісні, які лежать в основі всього. А з хорошими піснями було не густо, переважала демонстрація або максимально високих нот або екстравагантного іміджу. Пісні в традиційному розумінні цього слова, а не музичні композиції, були хіба що у представниці Польщі, Бельгії чи Британії.

Що сподобалось понад усе? Невигадлива, але душевна щирість Чехів, вірність рідній мові Словенців, неймовірно яскравий номер Ізраїлю. Що неприємно вразило – виступ Сербів, Люк Блек (псевдо ж яке – світло це пітьма!) з відверто інфернальним і атональним твором з якимсь механічним рогатим створінням на екрані.

Неприємно вразили також німці зі своїм відвертим спрямуванням. Мало того, що група мала назву «Бог загублених», і на сцені був прообраз саме його — так ще і пісня була в тему «Кров і блиск», а на екрані вигравали золоті і криваві кольори. Але це для тих, хто вміє читати символіку… Сподобався номер Молдови, але чому на екрані весь час з’являвся масонський символ всевидячого ока, залишилось незрозумілим…

Не знаю, як кого , але мене здивували серби, які завжди радували своїм співом і рідною мовою, а тут скотилися до абсолютно дешевої буфонади з ідіотськими текстами – можна сказати, зганьбили свою країну. Несподівано для себе відзначив, що литовська виконавиця дуже нагадала мені Анжеліку Рудницьку в юності, якже я здивувався, коли на екрані побачив художні орнаменти саме в тому стилі, які вишиває Анжеліка. Але так буває.

Шведи, як завжди показали високу музичну культуру і вміння знаходити якісні і бездоганні музичні шедеври, які заходять у свідомість. Албанці порадували своїм родинним ансамблем, народною традицією і міцним вокалом, мимоволі починаєш поважати ці країни, які опираються безсоромній культурній глобалізації.

Виступ українців дивився з важким серцем. По перше, дуже б хотілося, аби Україну в такі драматичні часи представляв не англомовний афроамериканець, який несе нуль невербальної інформації про Україну, а, приміром, гарненька українка Марина Круть зі стилізованою бандурою. А те, що саме під час проведення фіналу були ракетні прильоти по Тернополю, говорить про те, що орки теж в курсі всіх наших культурних справ і проголосували у притаманному для них стилі.

Ну й, звичайно ж, велика подяка Великобританії за підставлене вчасно дружнє плече… А тепер порівняйте зі своїми власними враженнями і думками…

Анатолій Матвійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *