Поєднання стародавніх народних календарних і хліборобських звичаїв із церковними православними відбулося органічно і призвело до того, що у церкві стали святити зілля: васильки (базилік), м’яту, мелісу, руту, любисток, чебрець; квіти: чорнобривці, гвоздики, майори, флокси, айстри, волове око тощо і головне — мак у маківках.
Свячені трави та квіти клали у купіль дитині, щоб росла здоровою, відваром мастили скроні, щоб не боліла голова.
Із свячених васильків робили кропильце, коли кропили свяченою водою молодих на весіллі або проводжали когось у далеку путь.
Мак, квіти й зіллячко зберігали цілий рік за образами, щоб заварювати в разі потреби.
Свячене зілля кидали у колодязь, щоб посвятити в ньому воду. Її вважали корисною для вагітних, породіль, малих дітей і для всіх, хто заслабне.
М’яту, мелісу, чебрець, васильки використовували для ушляхетнення напоїв — узвару, а особливо варенухи; на м’ятній чи мелісовій воді замішували пряники.
Дівчата й жінки, які йшли святити зілля, мак і квіти, повинні були перед тим добре попоїсти, щоб наступного року дочекатися щедрого врожаю, і не лише на мак, а й на хліб і городину, на фрукти і ягоди.
Валентин Ткач,
на світлинах: ось такий маємо маковійчик цьогоріч
