Дорожу цим фото за мить, збережену в ньому.
Це був виступ-усвідомлення, самопізнання, самовизначення.
Автора цієї фотографії вже немає серед живих…
Як зараз пам’ятаю, тільки-но вчора спілкувались, ділились враженнями, а сьогодні – порожнеча.
Такі миті нагадують про справді важливі речі, вчать цінувати присутність близьких людей, доки є така можливість.
Це один з перших виступів, коли мені вдалося достукатися…
Я пам’ятаю, що відчувала в ті хвилини, ту енергетику, взаємообмін, ті посвітлілі обличчя, очі, в яких я могла розгледіти душу.
Після того мене ще безліч разів збивали зі шляху, ламали, намагалися змінити, виправити, як їм здавалось, на краще. А я йшла далі, йшла до себе, йшла до своїх.
І я буду вірити у щирість, навіть якщо весь світ потоне у брехні і лицемірстві, буду вірити у світло, яке здатне розвіяти темряву, буду любити ні за щось, а за те, що людина просто є, і буду намагатися, як співається у нашій з батьком пісні – зробити світ хоч трохи кращим.
Юлія Качула
