Культура

Шрами Юлія Коцюбинського

Якось так трапилося, що мемуари Юлія Коцюбинського «Шрами на серці» я раніше не читав. Може, думав, що покійний Юлій Романович і так достатньо мені порозказував…

Тоді, коли я працював у музеї Михайла Коцюбинського вченим секретарем — і про бомбардування їх, малечі, німцями на Волзі під Сталінградом (вижила чи не шоста частина дітей!), і про дитбудинки, і про його життя під материним прізвищем Писаревський…

Та ось купив нещодавно книгу і перечитав спогади.

Боже мій, яке життя! Які муки на дитячу долю! Та головне — і це чудо! — як же йому вдалося вирости в тому брудному середовищі таким чистим?! Так, він міг ботать по фєні, але був настільки порядним і святешним, що це просто неймовірно.

Певно, він своєю дитячою трагедійною долею відпружив багато родових діянь — і дядька Юрія, що з більшовиками звірствував у Чернігові, і тітки Ірини, яка не квіточки садила, будучи прокуроршею Оренбурзької області…

… Нас із Володимиром Єрмаком, коли комуністи розігнали кравчуківську адміністрацію, Юлій Романович взяв на роботу до музею — заповідника Коцюбинського. Але та «комуна красная» вимагала звільнити нас і звідти та він не піддався.

Тож я буду завжди вдячний його пам’яті.

Але прочитайте спогади і ви побачите у зрізі його долі більше — немилосердну долю покоління, топтаного комуністами. І побачите живучість української нації, що вижила — і попри російську машкару, попри єсєнінщину, попри блатняк пробився українець Юлій Коцюбинський.

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.