Мені сьогодні наснився… Олександр Деко.
Гарно наснився… Зранку ввижається його щира усмішка, його дружні і фахові поради, пам’ятні зустрічі…
З цим прозаїком, перекладачем, літературознавецем, публіцистом, журналістом, видавецем, громадським діячем нашу родину познайомив Микола Борщ.
Потім чоловік зустрівся з ним у Будинку письменників, і він сказав, що планує надрукувати в україномовному журналі «Соборність» (альманах видавав самотужки в Ізраїлі – авт.) мої вірші, а наступного разу, коли буде в Україні, то хоче завітати вже з журналом до нас у гості.
Зізнаюся, не у великому захваті була від цієї новини. У квартирі ще йшов ремонт, Богданчик зовсім маленький, я стомлена безсонними ночами, бо чомусь нашому хлопчику тоді уночі зовсім спати не хотілося… То був 2013 рік. І одного вересневого вечора до нас завітав Олександр Деко з дружиною.
Це була пам’ятна зустріч.
Якась особлива. Він багато говорив. Він говорив так цікаво, що вечір промайнув, як одна мить. Щось було в тій розмові тривожне, щось веселе, щось дивне, щось цінне…
Що вразило — так це те, як письменник бавився з Богданчиком. Потім щоразу, коли телефонував, перше, що питав — як там наш козак. І це «наш» так завжди тішило…
Періодично Олександр Деко, не зважаючи на свій вік, приїздив до України. Мій безвідмовний чоловік возив його то до Чернігова, то до Переяслав-Хмельницького… Попри власну зайнятість неможливо було відмовити цій людині.
Як він переживав, коли дізнався, що в одній із біблотек на Чернігівщині, куди віддав свою бібліотеку перед від’їздом з України, не побачив раптом цінних, за його словами, книжок!!! А якось чоловік розповідав, як завіз його в село, де він певний період мешкав. Вчителі місцевої школи зустріли письменника, як рідну людину. Олександр Аврамович проплакав від розчулення чи не всю дорогу назад… В школі він побачив стенд, присвячений його творчості.
Що лишилося ще на згадку — написана ним передмова до моєї збірки поезій «Ліки для душі», автографи на подарованих автором книжках…
Олександр Деко був і є у нашому житті. Чому він наснився мені сьогодні? Думаю, щоби згадала. Бо він любив Україну.
Згадаймо, друзі, і ми його…
А на фото угорі момент вручення мені диплома лауреата Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця. Це наше єдине спільне фото. Ще й Богданчик потрапив у фотооб’єктив. Колись я йому розкажу, яка велика людина бавилася з ним маленьким…
Тетяна Череп-Пероганич
P.S.
Дуже приємно читати добрі спогади про хорошу людину…
Олександр Аврамович був серед засновників Громадської організації Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві. Декілька років був відповідальним секретарем Ради Товариства. Уклав і видав унікальні календарі Товариства, в яких розмістив багато цікавої інформації про видатних земляків, історію Чернігівської області, корисні поради і рецепти відомих цілітелів Зубицьких та інше.
Мені двічі пощастило бувати в сім’ї Олександра Аврамовича та Марії Олександрівни, коли вони проживали в м. Мюнхен (Німеччина). Олександр Аврамович на той час був Головою спілки українських письменників у Німеччині…
Микола Борщ
