Уже вкотре поспіль 18 травня жителі Броварів вшанували пам’ять українського Поета-Пророка Тараса Григоровича Шевченка.
Згадали вкотре той далекий травневий день, коли на цьому місці, де нині парк його імені, точніше навпроти через вулицю – на поштово-кінній станції міняли коней для козака Тараса Шевченка, який за три місяці до смерти в останньому своєму вірші, уявляючи останню свою дорогу, радився з долею, жартуючи:
Чи не покинуть нам, небого
Моя сусідонько убога
Вірші й поеми віршувать,
Та заходиться рихтувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать,
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки набрались,
Та й буде з нас! Ходімо спать.
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала…
Аж страшно читати ці «веселі» рядки!
Не забуваймо, що тоді нашому Пророкові було аж… 47 років! Сорок сім років, з яких більше половини він прожив у ярмі кріпаччини і в неволі солдатчини…
… Тож вшанування Його памяті мало відбутися, як завжди, урочисто і людно. Але втрутився дощ! Чи може Тарасові Григоровичу трохи набила оскому звична процедура Його вшанування з покладанням корзини квітів від влади, пісень та віршів від народу?
Бог його знає…
Тільки от дощик-раптівочка всі плани змішав, не звівши до купи народ і владу. Доки отці Київського патріархату поминали молитвами мученика Тараса Шевченка в церкві Святителя Тарасія, влада, налякана дощем, а більше прогнозами про циклон, поклала квіти і поїхала керувати…
І тут – де й дощ дівся!
Засвітило сонечко, защебетали пташки у кронах дерев, а на голову гранітного Шевченка опустився білий голуб.
– Дух святий зійшов! — шепнув хтось із старших жінок….
Хто-зна…
Але все враз стало на свої місця. Тож народ молився і співав разом з українськими священиками під егідою благочинного Броварського району отця Михаїла Лесюка, який ділився з ним хлібом священним, на якому відбувалася поминальна служба по Тарасу Шевченкові….
Додам тільки, що буваючи майже щороку на Шевченківських святах, помітила дивну закономірність. Тільки-но зійдемо всією громадою на Його Гору, до монументу, і за співаємо «Заповіт», як Тарас Григорович подає знак…
Приміром: якщо погода і спекотний день, раптом над могилою бозна-звідки з’явиться хмарка і осипиться на Гору й людей сонячним летючим дощиком. Якщо ж киплять над Горою хмари, ніби янгол помахом крила розжене їх – і відкриється тоді небо — глибоке, високе, безвічне….
Галина Тарасюк
