Вражає як багато русскіх — саме русскіх з РФ — у повсякденні Києва. Просто зараз спостерігаю за цілою групою лобатої московської спецури в одному з готелів столиці, які, поговоривши про «ніплахой стейк с чісначком… 1100 іхнімі вишла…», перейшли до ржачки над українським тб.
«…Там канал такой — адін умножіть на ікс адін… Налівайчєнка… чо то разґаварівают, прі чом адін па-русскі, друґой па-укрАінскі (помічають цей винятковий тупізм). Патом адін — да у нас дєті в Адєсє ґібнут, друґой — всьо взриваєцца — а єслі нападут? … Кто нападьот? … да русскіє, КТО ЖЕ ІЩЩО. (ржачка)…»
Усім трьом за 45, фактурні, така собі фінська євгеніка — від Уралу до Волоґди. Здоров’я.
«Ну чо паєхалі?.. Па поваду сєрвєра… да… Сірьож, брасай машину, я щас бистро зуби пачіщу….»
Йомайо!
От такий ти безвізовий режим…
Чого б і справді складам не вибухати. І то так — для розваги, для фоєрверку. Шоб оцим поржать після «1 ікс 1».
Мабуть, так почували себе поляки у «вільному місті Данциґ» — десь наприкінці 1930-их.
Тоді якраз інфляція з’їла місцеву сурогатну валюту і Берлін запровадив тут дойчмарку.
Шоб поржать.
