Президент України Петро Порошенко провокує мене на дуже гнівні нотатки. Я буду говорити з максимально можливою прямотою і різкістю, використовуючи, як завжди, нормативну лексику. Хоча це — той випадок, коли я шкодую, що не користуюся арсеналом лексики ненормативної.
На п‘ятому році гарячої війни президент України нарешті зрозумів: «Гібридна війна РФ проти України показала значення чесної і об’єктивної інформації у сучасному світі».
Зрозуміти-то зрозумів, але я не бачу жодного реального кроку, навіть наміру з боку самого президента, уряду, Верховної Ради й судової системи, спрямованого на очищення українського інформаційного простору від засилля російської пропаганди, захисту інформаційного суверенітету України, на сприяння створенню й розбудові україноцентричної системи ЗМІ.
Жодних ознак будь-яких порухів у цьому напрямку.
Більше того, навіть передачі 5-го телеканалу, власником якого є Петро Порошенко власною персоною, часто-густо відгонять проросійським душком.
Хоча Президент узяв-таки на себе сміливість визнати: «Як виявилося, ні українські держава і суспільство, ні демократичний світ не були готові до протистояння інформаційній агресії РФ, втручання у процеси виборів та маніпуляцій».
Щоправда, українська держава тут ховається за демократичний світ: «У теперішній ситуації «постправди» Україні разом з усім демократичним світом доводиться боротися за кожен факт, за справедливу оцінку, за право громадян отримувати об’єктивну і достовірну інформацію…»
Але, врешті-решт, демократичний світ не був зобов‘язаний і не зобов‘язаний зараз боронити Україну від інформаційної агресії Росії. Якщо він це й робить, то лише з доброї волі.
А от сама Україна мала б налагодити системний опір інформаційній пропаганді з боку Кремля. Мені думалося, що П. Порошенко так і зробить, коли він ініціював створення окремого міністерства інформаційної політики під свого кума Юрія Стеця, яке дістало назву МінСтець.
Від самого початку агресії РФ проти України я багато писав про нагальність налагодження системної контрпропаганди та спецпропаганди (пропаганди серед військ і населення противника та окупованих територій). Мої розлогі публікації на цю тему, напевно ж, читав і сам пан Порошенко, який упродовж років був серед моїх ФБ друзів, а також пан Стець, якого я зазвичай затегував або якому скидав тексти в приват.
З боку МінСтеця не було жодної реакції навіть тоді, коли я прямим текстом запропонував свою консультаційну допомогу як фахівця з контрпропаганди і спецпропаганди і готовий був приїхати до України для допомоги в налагодженні відповідних служб у кількох структурах влади: у міністерстві інформполітики, в міністерстві оборони, у Збройних Силах України.
Ніхто в Україні й пальцем не поворухнув у відповідь. Усе, за що брався МінСтець, було повним провалом. Міноборони й ЗСУ взагалі навіть не подумали про налагодження такої важливої роботи.
На що спромоглася українська влада, так це ухвалення нікчемного законодавства про квоти на українські пісні на телебаченні й радіомовленні, якими якийсь час не міг нахвалитися президент Порошенко.
Словом, як не крути, але інформаційна політика української держави, якою й раніше не переймалися президенти України, за президентства Петра Порошенка зазнала повного провалу. Повторю ще раз: ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ПЕТРА ПОРОШЕНКА ЗАЗНАЛА ПОВНОГО ПРОВАЛУ.
Я знаю, що у відповідь на цю мою заяву на мене напосядуться прихильники чинного глави держави. Серед них будуть і мої колишні студенти. Мої колеги й мої студенти також добре знають, що в Україні немає жодного фахівця, жодної інституції, які зможуть переконати мене в протилежному.
Володимир Іваненко,
Український Університет
Українська Світова Інформаційна Мережа
