Півроку тому я був у Казахстані. Це була неймовірна поїздка не лише з пізнавальної точки зору, а передусім зі світоглядної. Мені пощастило познайомитися з представницею старої казахської інтелігенції на ім’я Гульзат, яка змістовно розповіла мені і про Алмати, і про їхню країну, і про казахів.
Не переповідатиму усе почуте, а лише позначу тези:
— казахи — нащадки Чингізидів, народ, який сформувався у Золотій Орді;
— казахи добре знають свою історію і добре розуміють різницю між росіяними і русами-українцями;
— при зовній доброзичливості і простоті казахи мають свою гордість і пам’ятають, що Москва це улус Орди, а росіяни колись були їхніми підлеглими;
— казахи — добрі сусіди і безжальні вороги;
— казахи мають у надрах усю таблицю Менделеєва, перед очима фантастичну природу, а як приклад розвитку — сусідній Китай. Вони прагнуть розвитку і добробуту;
— казахи знають, що рано чи пізно їм доветься зіштовхнутися з Росією.
Виходячи з означеного і знаючи, що нині відбувається у Казахстані, хочу зробити прогноз.
Казахи не зупиняться на спонтанних вимогах до влади, вони її, владу, зметуть. Росія, коли зрозуміє незворотність змін і їх національний, а не побутовий характер, буде намагатися реалізувати на півночі Казахстану кримський або придністровський сценарій. Проте завершиться все новим Донбасом і повністю 
зіпсованими із Казахстаном відносинами. До влади прийде казахська політична еліта у вигнанні, яка сидить по лондонах, женевах і нью-йорках.
У підсумку Росія отримає ще одну бомбу уповільненої дії, а Китай — нові геополітичні козирі та надійного постачальника скрапленого газу і решти корисних копалин. Захід матиме ще один об’єкт інвестицій, а Україна — ще одного союзника.
І що ще важливо — національні кольори Казахстану — жовтий і блакитний…
Євген Рибчинський
