13 травня 2002 року відлетів у вирій один з кращих футбольних тренерів в історії людства, «Залізний полковник» Валерій Васильович Лобановський. Легко бути тренером у «Мілані», «Реалі», «Баварії», коли до твоїх послуг футбольні «зірки» з усього світу. А Лобановський працював так, щоб творити не команду «зірок!, а команду-«зірку».
Саме він відкрив світу Шевченка і Реброва, Блохіна, Заварова і Бєланова.
У «Залізного полковника» вчилися такі «метри» світового футболу як Марчело Ліппі, Фабіо Капелла, Ариго Саккі, Карло Анчелотті та інші лідери топ-команд Європи.
Валерій Лобановський пішов з життя просто з футболу. Історія до сліз. У якусь мить один з фотокореспондентів раптом помітив, що з Васильовичем щось не так. «Полковнику зле» — кинувся він до тренерського штабу «Динамо».
У «швидку» Лобановський сів сам. Від шпиталізації відмовлявся. Проте головний лікар обласної клінічної лікарні, який перебував на матчі, умовив: «Переночуйте у нас».
У лікарні «метр» до останнього був у грі. Адміністратор «Динамо» Олександр Чубаров згадував: «У лікарні Лобановський кликав: «Вася, Вася» — хоча серед нас жодного Василя не було. Ігор Cуркіс каже: «Ну, йди ти». Я підійшов: «Ну що там твій Гавранчич?» Я кажу: «Почекайте, він же другий гол забив?» А він мені: «Це все відносно нормально! Обсяг роботи — нуль, ККД — маленький, багато браку дуже»…
В цьому є щось містичне: Валерій Васильвич Лобановський пішов з життя у день, коли «Динамо» виповнилося 75 років…
Павло Бондаренко
