Спорт

Ерзац-павелока українського футболу

Нє, ну ви бачили, що творили вчора ці хорвати?!!
Ні, я не про феєричну драматургію їхньої перемоги над іспанцями, я про те, що відбулося перед початком зустрічі.

Це була яскрава церемонія вшанування хорватських легенд, хто вже завершив свої виступи за збірну. З рук ще однієї легенди Давора Шукера, президента Хорватської федерації, на очах у заповненого вщерть глядачами «Максіміра», на очах у — без перебільшення — багатомільйонної телеаудиторії, символічні футболки вручили Манджукічу, Чорлуці та Субашичу.

І таке вшанування — ще одна важлива складова того, що футбол Хорватії був сильним і залишиться таким, що там народжувалися і виховувалися зірки, і будуть народжуватися та виховуватися майбутні зірки. Будьте певні, прийде гідна заміна Модрічу, Ракітічу, Перішичу. І будуть вони грати за найкращі європейські клуби, як є зараз. І прославлятимуть свою Хорватію. Хорватію, яку вони люблять, Хорватію, яка їх любить.

До чого це я?
Думаю, розумієте: я щось не пригадую, аби ось так привселюдно українська Федерація віддала належне нашим гвардійцям. Тому ж Саші Шовковському (92 матчі), Олегу Гусєву (98), Руслану Ротаню (100).

Про Тимощука мовчу, у нього найбільша цифра – 144, але ж ми всі знаємо, що останні матчі він за збірну не мав би грати апріорі. Рекорд його має поганенький запах. Я б сказав, дуже поганенький. Та ні, він просто смердить. Та й футболку він свою має. Вициганив у поляка Блащиковські, автора гола у ворота українців, який був останнім цвяхом у домовину збірної зразка Євро-2016. Аж згадувати гидко…

Але повертаючись до ідеї вшанування гвардійців і не тільки, Павелко міг би провести таке вшанування, наприклад, у його рідному Дніпрі, де збірна мала грати з турками. Але цього не буде. Не буде свята, яке б знаменувало 100-ліття футболу у цьому славетному місті, ювілей виграшу «Дніпром» чемпіонату Союзу, згадка про 88-й рік, коли збірна під керівництвом Лобановського виграла срібло чемпіонату Європи. Збірна, котра на 90% складалася з українців!!!

Ні, такого свята не буде!
Бо Павелко тільки з йому відомих мотивів просто зрадив інтереси українського футболу, погодившись перенести матч до Туреччини.

Навряд чи такий фінт був би можливим у тій же Хорватії. І ось тому там є футбол, справжній футбол. А у нас — ерзац. У нас — Павелко з його скандальним заводом синтетичних полів, з рішенням «Чорноморця» грати без глядачів, з куцою Прем’єр-лігою, збірною, де керують італійці, постійними суддівськими скандалами. Та, зрештою, багатьма іншими діяннями, що аж ніяк не сприяють оздоровленню ситуації у футбольному господарстві України.

Тому наснажмося гарними емоціями — порадіймо за хорватів. Вони того варті!

Анатолій Гаркуша

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.