Суспільство

Чорнобиль і влада

Пам’ятаю цей день, хоча й було 34 роки тому. Я закінчував школу, готувався до іспитів, їздив на тренування… Ввечері 25 квітня ми з татом пішли на футбол, на дубль «Динамо». Це був сонячний, майже спекотний день, яких зараз по цій порі майже не буває. А після матчу, о 21-00 раптово пішов дощ.

Наступного дня, 26 квітня, тато вже без мене пішов на основний склад «Динамо» і повернувся домів із сильно обгорілим обличчям, адже так було ясно тої трагічної днини до самого вечора.

Прийшов додому без настрою, бо знайомий генерал, якого він зустрів на стадіоні, повідомив, що у Чорнобилі сталася страшна пожежа. Про реактор ми ще тоді не знали.

Пам’ятаю, як за тиждень, коли нарешті дізналися про катастрофу, ми усвідомили суцільну небезпеку свого становища і зазбиралися до родичів подалі від української столиці.

Але у школі нам сказали, що не дадуть атестат, якщо учня не буде на місці. І ми залишилися. Адже попереду ще був вступ до університету і не вірилося, що стронцій може змінити не тільки плани, але й саме життя.

А життя киян від того часу змінилося докорінно. Змінилося передусім ментально. Ми чітко усвідомили, що влада нас не захищає, а лише бреше, маніпулює і підставляє. Адже тільки ксенофоби могли вигнати сотні тисяч людей на першотравневу демонстрацію, знаючи, яка це небезпека.

Відтоді Київ перестав довіряти взагалі будь-якій владі. І не довіряє їй досі.

Євген Рибчинський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.