Вчора я подав документи до Пенсійного фонду.
Вчора ж був День народження тата, і я навідався на цвинтар. Там мене заскочила несподівана фантазія…
Я спробував собі уявити, як відреагував би тато (таким, яким я його пам’ятаю) на моє повідомлення, що я вже пенсіонер?!
Ця розмова мала б відбуватися в декораціях свята: накритий стіл, гості, веселий гамір – як вони співали!
Нічого я собі не уявив.
Простір, навіть фантазії, ніяк не формувався.
Може, я б і зажурився, але довкола ще від ранку впровадився такий чудовий, теплий, сонячний день, що настрій, навпаки, здобув ноти якогось меланхолійного упокорення.
Я йшов від цвинтаря додому, а простір навколо мене заповнювала далека мелодія: Ілля Якимович – друг тата – виводив: «Я іду багряним садом…».
І солодкий щем минулого огортав мене.
Валентин Ткач
