Новину про те, що віднині Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка та головний національний телецентр уже не знаходитимуться за юридичною адресою на вул. Мельникова, першим поширив у ЗМІ та соціальних мережах відомий депутат-свободівець, колишній випускник журфаку Юрій Мірошниченко.
Київрада минулого тижня таки затвердила давно підготовлене рішення про нове ім’я однієї з головних столичних вулиць – Юрія Іллєнка.
Й донині є загадкою, чому і хто із високої влади так довго і вперто не дозволяв декомунізовувати цю вулицю, яка більше року після завершення цього процесу чи не єдиною виявилася такою, де все ще увічнювалося ім’я одного з україноненависників комуно-більшовицької системи.
Адже перші спроби назвати цю вулицю достойним меті українського державотворення іменем робилися давно. Так, майже десять літ тому автор цих рядків, будучи членом ученої ради Інституту журналістики, запропонував його керівництву публічно підтримати ідею про перейменування вулиці Ювеналія Мельникова на вулицю Івана Огієнка.
Аргументи були більш ніж вагомі: колишній міністр освіти уряду УНР, випускник і професор Київського університету тут мешкав, часто виступав із українознавчими промовами у Лук’янівському народному домі.
Отож, підготував для цього історичну довідку та низку публікацій у столичній пресі про доцільність перейменування цієї вулиці. Питання винесли на засідання Вченої ради ІЖ. І… успішно провалили. Серед колег виявилася неочікувана більшість, яка нізащо не захотіла міняти імені Мельникова на Огієнка.
За наполяганням автора цих рядків голосували… тричі. І хоч за третім разом голосів для позитивного схвалення ініціативи все ж назбиралося, але тоді ім’я одного із символів національного відродження — Великого Українця Івана Огієнка — було неприховано зневажено і принижено. У приміщенні, де навчають майбутніх українських журналістів.
Гадаю, цю сторінку непростого ствердження українського в Україні, до якої саме таку причетність мав ІЖ, мушу згодом детально написати, назвавши і тих, хто був тоді по обидва боки, і хто зазвичай мовчазно відсиджувався, забувши про покликання і чин українського інтелігента. Заради правди.
Тішить те, що вулицю Івана Огієнка, щоправда в іншому місці в Києві, попри шалений спротив україноненависників усіх мастей, все ж вдалося ствердити, — понад два роки тому. А тепер ось на столичній мапі — ім’я вірного Огієнкового послідовника, справді народного і справді національного кінорежисера від Бога Юрія Іллєнка.
Він створив кіношедеври, що стали духовним стрижнем нації. Повертаємося до української правди.
Микола Тимошик
