Як мадяри Корюківку нищили

Кривава Корюківська трагедія учинена угорцями. У свідомості багатьох старих людей з Чернігівщини, що пережили лихоліття ІІ Світової війни, вкарбувалося у пам’яті, що «угорці (себто мадяри) вели себе по відношенню до мирного населення, набагато жорстокіше, ніж німці».

Але дивні виверти радянської історії, коли за наказом Й. Сталіна, всі злочини наказано було «повісити» на німців, бо хіба ж можуть представники братнього соціалістичної країни – Угорщини, бути садистами? Тож довгі роки, у вчиненні Корюківської трагедії — масовому вбивствоі 6700 мешканців Корюківки, здійснене 1-2 березня 1943 року загонами СС та угорської військової жандармерії, приписували виключно німцям.

Таким чином злочині Угорщини в часи ІІ-ї Світової війни, затерлися. Насправді ж, це масове вбивство було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на провокативні дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим.

Про злочини угорців, розповідає книга «Чернігівський процес» дослідника Віктора Моренця, де викладено стенограму судового процесу над угорськими військовими злочинцями восени 1947 року в Чернігові.

Наведемо документ – спогади священника Догаєва, якому пощастило уцілити:
«1941 року, після виїзду нашої влади з Корюківки, не пам’ятаю точно коли. Це було наприкінці жовтня або в перших числах листопада. До Корюківки прибув загін мадяр, і в цей час вони вбили 10 чоловік. Це було перше, що вони зробили. Я тоді подивився і подумав: «Ну і влада».

Після цього вони виїхали, і через кільки тижнів вже приїхали бургомістр і комендант. З ними була чимала охорона. Минув день чи два, вони знову взялися до розстрілу населення. Так, приблизно через день ведуть 5-7 чоловік під конвоєм і вбили. Спочатку забирали чоловіків, а потім і жінок. Жінок брали, щоб вони копали ями, а потім їх закуповували.

У нас було таке місце, базар, там недалеко була пошта і ресторан. Через якийсь час дивлюся, а на воротах, де був ресторан, висить житель одного нашого села. Коли прийшло свято Водохреща — 19 січня, то зібрали всіх на озера і оголосили про те, що «сьогодні будемо вішати Панкова». Панков був головою райвиконкому. І ось його й повісили на цих воротах. Мадяри його повісили. Цього ж вечора, був повішений якийсь громадянин, кажуть, що то був єврей.

У перших числах березня 1942 р. було зібрано всі єврейські родини у 2 чи 3 будинки. Потім повантажили їх у сани і відправили до Чернігова. Майно, яке від них залишилося, забрали собі на склад. Я був вражений тим, що офіцер, який вважав себе благородною особою, міг, не вважаючи для себе ганебним, забрати ці ганчірки.

Перед цим вони зібрали близько 40 осіб, нібито партизанів, серед них були дівчата, чоловіки і мати з двома дітьми. Їх привезли в Гайок і там «благородно розстріляли». Спочатку роздягнули, потім їх били. Це було недалеко від Корюківки, тож їхні крики було чутно в містечку.

Всіх випадків, я згадати не можу, а найголовніші звірства – розстріли, вбивства – були 1 березня 1943 р. у с. Корюківка та Олександрівка. Годині о 7-8 зі Сновська з’явился машина з солдатами й офіцерами. Дивлюся – оточують хати. Я вийшов з квартири, дивлюся аж у селі починається стрілянина, пожежі. Я тоді заскочив у сусідній будинок біля ресторану, де біля воріт тоді було повішено дві людини. Дивлюся у вікно, бачу, ведуть до 100 осіб. Були діти, дорослі, чоловіки, жінки і люди похилого віку. Вони тримають документи. Думаю – на перевірку документів. Вели їх у ресторан. Чую крики і стрілянину, думаю: «Ось це справді перевірка!».

Я втік, сховався недалеко від ресторану, там в аптеці була вбиральня. Це було зовсім недалеко від ресторану. У ресторані було розстріляно, по моєму, 700-800 осіб. У цей час увечері заходили і до церкви. Там була служба, багато людей зібралося. Воно походили, але цього вечора нікого не зачепили. Коли припинилася стрілянин, зібралися біля ресторану, співали по своєму, мабуть їм було приємно, що кров пролили. Було пущено три ракети, і вони відбули. Думаю – піду далі.

Між іншим, і дружина моя була вбита, там у ресторані. В яке приміщення не зайду – бачу купи трупів: дітей, дорослих чоловіків і жінок. Я заходив по дорозі в багато будинків, шукав знайомих. Скажу вам так, що в першу ніч, коли вони всього не спалили, спалили пів-Корюківки. В Олександрівці мало залишилося будинків.

Добивали наступного дня. На другий день знову увійшли до церкви. Духовенство служило, два брати Олександр і Костянтин Бондаревські. Зібрали духовенство в облаченні й чоловік 500 молільників. Побили і спалили. Мені казали, що трупи розгойдували і кидали у вогонь».

Убивства здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана та вояки 399-ї головної польової комендатури, командиром якої був Байєра Бруно Франц, деякі джерела повідомляють, про те, що вона складалася з російських козаків.

У час, коли 300-500 карателів нищили Корюківку, за 15 кілометрів перебувало партизанське з’єднання Олексія Федорова чисельністю від 3 до 5 тисяч вояків, яке за кілька днів до того розгромило окупаційний гарнізон у цьому селищі. Проте партизанське командування на чолі з Миколою Попудренком так і не віддало наказ захистити населення…

Олександр Ясенчук