Стоїмо з малим учора на залізничному вокзалі. Стоїмо, триндим, діла ні до кого не маємо. Підходить *уй у кофті з написом «водофон». Тиче стартовий пакет.
— Не треба, — кажу, — дякую.
— Так бєсплатно же.
— Тим більше не треба.
— Вазьмі, — тиче малому.
— Чувак, — кажу, — ти глухий?
— А может єму нада?
— Не треба, — каже малий.
— Та бєрі!
— Чув, мущіна, — кажу, — йди на*уй.
— Всмислі.
— Іменно в том смислі як я сказав.
— Нєрвниє всє…
Пішов.
Не минуло і хвилини підходить тьотя. Як зараз пишуть: бідно, но чистенько вдіта і з іконкою.
— Ізвініті, нужна помощь.
— Слухаю.
— У меня в Вінніце кашельок укралі, а мнє ва Львов нужна.
— У вас ще й географію вкрали?
— Что?
— Ви як сюди з Вінниці доїхали?
— Люді памаглі.
— А чого зразу не у Львів?
— Дєньгі же укралі.
— Ясно, — кажу, — но грошей нема, сорі.
Стала, оглянула нас. Побачила підкати на штанах у малого:
— А что у тєбя ногі голиє?
— Нормально все.
— Забалєєш і нікаму нужен нє будєш.
— Буде, — вставляю п’ять копійок.
— Ета ви такой отєц раз позволяєтє так рєбєнку ходіть…
— Жіночка, — кажу, — оно, бачите чувака в курточці з написом «водофон»?
— Да.
— Вам до нього.
— Зачєм?
— Він знає правільне направлєніє!
… А ви кажете хто за Ківу і Насірова голосував? Інопланетяни, хто ж ще?
Руслан Горовий
