Київ. Щойно по вулиці Тарасівській повз мене, тримаючи в одній руці відкриту пляшку «Джоні Волкер», а в іншій маленьку відкриту колу, пройшов задумливо чувак. Я завмер, хотів щось спитати, та раптом він теж спинився і поглянув на мене.
— Будеш?
Я подивився на сірі будинки, зів’яле мокре листя і мрячку.
— Дякую, друже. Наразі — ні. Але подумки з тобою!
Він посміхнувся, сьорбнув віскі і пішов вулицею вгору. Нараз мені здалося, що я побачив над його головою світло.
Руслан Горовий
