Суспільство

Помер Левко Лук’яненко

Помер Левко Лук’яненко.
Вічна пам’ять Великому українцю… Його жертовність та боротьба за Свободу буде прикладом для багатьох поколінь українців.

24 серпня йому було би 90.
Згадаймо про нього, коли відзначатимемо 27-му річницю Акту проголошення Незалежності, автором якого він був…

Вважаю, до Дня Незалежності варто назвати його іменем — іменем нашого великого земляка — одну з вулиць або площ Чернігова.

Тут він провів частину свого життя.
У 1961 році за антирадянську діяльність його засудили до смертної кари. Але потім вирок змінили — 25 років таборів.

Рік між таборами, під постійним наглядом катів-НКВдистів, жив у Чернігові, на вулиці Рокосовського, а в 1978 році обласним судом Чернігова засуджений до 10 років плюс 5 заслання…

Покойтеся з миром, Левко Григоровичу.
Завжди будемо вдячні Вам…

Олександр Ломако

Про віру Левка Лук’яненка

Ще тіло Левка Лук’яненка не віддали землі, а вже деякі лукаві коментатори починають плести харамари, що не був він християнином, а сповідував якесь язицтво.

Це правда — в нього був непрямий шлях до Бога.
Що й не дивно для людини 30-х, 40-х, 50-х років, коли відбувалося його становлення. Але в ув’язненні він, людина суворої юридичної логіки (випускник Московського університету!), сам прийшов до визнання Бога-Творця, Бога-Отця. І від цього не відступався.

Колись я напишу на цю тему більше, але зараз ось його слова, написані 1990 року. Вони спрямовані щодо протистояння греко-католиків і православних, але хто скаже, що це слова не християнина?

«Що, хай пронесеться вихор помсти від краю й до краю України і в вогненному смерчі випалить усе чуже й наносне, щоб наступного дня омилася Ненька у свіжих водах Дніпра, розпустила райдугою своє волосся і втершись лагідним повітрям, засяяла молодою красою на весь світ, мов ясне сонечко?
Ні, помста не дає лагідного настрою, бо людина пам’ятає під рукою хрип конання, шипіння перерізаних жил і своє звіряче очманіння. Пам’ятає, як вона була звіром. І ще її не полишає думка, що вона зарізала не всіх. Що той, хто залишився, можливо точить ніж і жде нагоди. Замість рівноваги в душі є докір за свій гріх та бовваніє в далині туманна мара страху. Суспільні потреби, інтереси своєї церкви не здіймають індивідуальної відповідальності і не знімають совість від власного гріха, бо на межі земного буття кожен стає перед Господом і з голим тілом, і з оголеною душею і відповідає тільки за самого себе»

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.