Жив колись у Конотопі Олєг Петрович. Музикант.
Часні уроки гри на піаніно і гітарі давав, в ресторані грав по п’ятницях і понятно свадьби, дні народження всякі…
І от раз в дружини одного бандіта був юбілєй.
І вона понятно дуже переживала, бо ж роки летять, ось тільки було вісімнадцять, а тут вже юбілєй.
А оскільки вона дуже любила романси, то бандіт замовив, щоб Олєг Петрович написав восхітітєльний романс, і шоб вона якось трохи легше пережила той празнік возраста.
Ну, шоб Олєг Петрович набрався вражень, бандіт запросив його додому, показав дім, бісєдку, статую в саду, камін красівий.., ну й пішов той думать.
В день юбілєя Олєг Петрович вдівся в усе нове і поїхав до бандіта додому, де інші бандіти тоже зібралися в піджаках на свєтский раут.
Потім люди з вулиці розповідали, шо бандіти гнали Олега Петровича від дома підсрачниками і гітару на спині розбили. І він на два тижні втік до баби в сусіднє село Красне. А як приїхав, то ще синяки сходили деякий час.
Коли в нього питали шо сталося, то він відмовчувався, но зрештою дізналися, шо конфлікт стався через відмінність у сприйнятті поетичної думки.
Він прийшов, бандіти з дружинами посідали в залі біля каміна…
Олєг Петрович взяв гітару, зробив красівий вступ і заспівав — «… в очаг каміна палку брошу…».
І тут на бандітів, шо в піджаках сиділи, наче сказ напав.
Отаке непоніманіє сталося.
Руслан Горовий
