В далекі 90-і мені довелося три тижні жити у Варшаві і, звісно, я відвідав митрополита — главу Польської автокефальної православної церкви Василя (Дорошкевича) (1914-1998).
Білорус, старої, добільшовицької виучки, зустрів мене приязно. І навіть сказав, що молиться щоранку за владику Філарета, попри невизнання Київського патріархату.
Митрополит Василь подарував мені три іконки, які я потім віддав у три чернігівські храми Київського патріархату.
Але при зустрічі, коли владика Василь вів мене до свого кабінету, я побачив портрет одного з його попередників — митрополита Діонисія (Валединського) (1876-1960), який і для української церкви був владикою і духовним отцем, а не наглядачем, як московські архієреї. Про що й сказав владиці Василю.
… До чого це я?
Згадалося. Бо тепер, як свідчать авторитетні джерела, у Польській автокефальній православній церкві нема архієреїв, прихильних до України.
Василь Чепурний
