Чому я не навчився грати на баяні? Бо я хотів грати на гітарі, але такого районна музична школа не пропонувала. Я мав тоді дев’ять років. Мандоліна і балалайка пахли мені трауром. Учителька запропонувала мамі баян. Мама запитала: “Може спробуєш?”
Я ходив на музичні уроки тричі. Перші два заняття були ознайомчими – ні про що. На третьому — на мене поклали баян. Баян був заважкий для мене тодішнього. Його мені опустили на коліна, коли я сидів на стільці, ногами не торкаючись підлоги.
Коліна від ваги баяна терпли. Клавішів я не бачив, бо верхній зріз баяна заступав моє підборіддя, упираючись під носа. Через баян я не бачив світу…
Така перспектива мене лякала. Як і навіщо розтягувати міхи – я не розумів. Та найгидніше відчуття викликав репертуар: “Давай-но, розучимо пісню “Во-палє-бірьо-зка-стая-ла…” Ця мелодика взагалі не відповідала моєму природному, козацькому відчуттю ритму. Мені було гидко, хоча тоді я ще не міг так чітко окреслити свого внутрішнього і зовнішнього дискомфорту.
Наступного разу я просто не прийшов на урок, і ніколи більше до тієї музичної школи не заходив. Десять рублів мамі так і не повернули.
Володимир Сердюк
