Сновидіння насправді ніколи нічого не пророчить. Воно набирає торбу уламків нашого минулого досвіду й химерно, як дитина з кубиків, вибудовує з них випадковий «сюжет», часом досить змістовний і/або виразний.
А ми, прагнучи зазирнути в майбутнє, легко спокушаємося примарою «пророцтва» та тлумачимо те наївне сновидіння.
Майбутнє приблизно однаковою мірою складається з ЗАКОНОМІРНИХ результатів минулого і ВИПАДКОВИХ подій поточного.
Випадковість, байдуже чи її Шрьодінгер наслав, чи нам просто понад силу врахувати всі причини, затуманює наше бачення майбутнього, і тим густіше, чим далі ми силкуємося заглянути. І на це немає ради — її принципово не існує. І тільки палюче, нестримне поривання до майбутнього, характерне для людської природи, провокує нас на нові й нові спроби заглянути за туман.
Тому так легко піддаємося спокусливим пророкуванням сновидінь, ворожок і політологів.
Діду, а яка твоя конкретна пропозиція?
А знаєте, є.
Я її, правда, більше для себе тримаю, але часом моя невичерпна щедрість примушує мене відрізати кілька скибочок найкращим друзям.
То от: сновидіння ніколи не буває чисто випадковим. Бо як блискуче довів ще Сєченов, в нашому мозку немає нічого такого, що в ньому сотворилося; кожна думка, кожний образ, кожна асоціація ведуть свій початок іззовні, з навколишнього світу.
Отже хоч як химерно накручені події та образи в нашому сні, вони складаються з кубиків об’єктивного минулого і таки щось означають і про щось нам говорять.
Про що?
Про нашу ж природу, про наші козирі, про камінці за пазухою, про нашу вовчу думку. Про те, чого ми не усвідомлюємо, а то й не хочемо усвідомлювати в стані увімкненої свідомості.
Тому моя пропозиція зводиться до Шевченкового: «Дуріть людей, дуріть себе, та не дуріть бога».
Василь Триліс
