Я така безнадійно сумна.
Не втішає і мудра фраза:
“Все мина, все мина, все мина…”
Вже нема для минання часу.
З тим, що “слава Богу!” мине, –
однесе і мене…
Ну, а все-таки щось та мине,
не торкнувши нітрохи мене.
Напишу непопулярне: я не надто вірю в поетичну чи літературну дипломатію. Мене будь-яка реклама не надто переконує. Вірю натомість у те, що українські письменники і письменниці таки створять колективними зусиллями (частково їм це вже вдалося) такі умови, коли з’являться літературні твори, які скажуть читачам у різних країнах про українців більше, ніж заангажовані новини у різних ЗМІ — не тільки пропагандистських російських.
Мені весь час пропонують (ба, навіть пхають) слухати, дивитися, читати одкровення українських ліберал-економістів: Пекар, Кущ, Кухар, Милованов… Всі вони мають вчені ступені. Багато статей і книжок. Їхня присутність в теле і ютуб-студіях просто зашкалює. Журналісти-ведучі просто мліють перед авторитетом гостей, демонструючи свою абсолютну нездатність опонувати демагогам з ученими ступенями.
