Мені весь час пропонують (ба, навіть пхають) слухати, дивитися, читати одкровення українських ліберал-економістів: Пекар, Кущ, Кухар, Милованов… Всі вони мають вчені ступені. Багато статей і книжок. Їхня присутність в теле і ютуб-студіях просто зашкалює. Журналісти-ведучі просто мліють перед авторитетом гостей, демонструючи свою абсолютну нездатність опонувати демагогам з ученими ступенями.
У мене фізично немає змоги їм опонувати. А у свій час я був і зараз міг би бути чудовим оппонентом.
Перше. Ніколи не вважав і не вважаю економіку наукою. Як і не вважав у свій час Альфред Нобель, проігнорувавши у своїх номінаціях на премію такий специфічний фах, як економісти (вже роки і роки після смерті Нобеля впхали в ряди номінантів цих майстрів словесно-термінологічного жонглювання).
Друге. Жодна економічна теорія (включно з Карлом Марксом і Джоном Кейнсом) не пройшла випробування життям. Економісти пост-фактум після успіхів у розвитку бізнесу й економіки приписують і вибудовують свої нові концепції, подаючи їх, як вкрай успішні і спекулятивно успіхи в економіці подають, як успішну реалізацію їхніх теорій. Але коли глобальну економіку охоплювала чергова криза, жоден з них не вийшов і не взяв на себе відповідальність за словесний псевдо-науковий мутняк.
Вважав і вважаю, що успішні економічні реформи — це не результат запровадження якихось виссаних з пальця теорій, а результат професійного державного адміністрування. Як в довоєнних США з Новим курсом Франкліна Рузвельта, як в пост-воєнній Німеччині (згадаємо 14 річне правління канцлера-бюрократа Конрада Аденауера), так і в роки правління консерваторки Маргарет Тетчер, а також в новітньому відносно успіху Сінгапура (просто феноменальний адміністратор-реформатор Лі Куан Ю)…
Чому мліють і плазують перед невпинним словесним потоком? Бо мають магічне мислення — ось вони нові месії, слід допустити їх до влади і вони напишуть на папірці кілька магічних формул і все вмить зміниться. Що воно на практиці ми побачили в 2014-2019 роках. Тільки наполеглива і постійна праця державних очільників і фінансистів по створенню умов для успішного ведення бізнес справ, тільки турбота про національні й державні інтереси у кожній сфері дасть ті результати в добробуті, які мають в США, ФРН, Великій Британії, Сингапурі. Але спочатку треба перемогти ворога. І сконцентрувати для цього всі думки, всі кошти, всі сили, всіх здатних до системного креативного адміністрування.
Віктор Лешик
P.S.
Несподівано, на продовження теми, знайшов однодумця. І це ніхто інший як гуру багатьох наших економістів Джон Кейнс: «Я назвав цю книгу “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, акцентуючи увагу на визначенні “загальна”. Книгу названо так для того, щоб мої аргументи і висновок протиставити аргументам і висновкам класичної теорії, на якій я виховувався і яка – як і 100 років тому – панує над практичною і теоретичною економічною думкою правлячих і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги. Ба більше, характерні риси цього особливого випадку не збігаються з рисами економічного суспільства, в якому ми живемо, і тому їхнє проповідування збиває зі шляху і призводить до фатальних наслідків у разі спроби застосувати теорію в практичному житті».
