Трапилось забавне відео в інстаграмі. Там одна жінка/дівчина з міста потрапила в село… Вона романтично бродить вранішнім лугом поміж корів і цікавиться: чи бачать корінні жителі села всю оцю красу?!! Оці безкрайні тумани над річкою? Оці пізні, сині, як саме небо, «петрові батоги» посеред степу? Оцю ніжну павутину, в краплинах роси, що летить, переливаючись на осінньому сонці, проводжаючи літо?
Ще два життя у мене в сему парку. На осінь обидва. У першому під дощем маю настоятися, змокнути спогадами і встигнути розминутися з часом. У другому – на килим багряний ступити, а мо’ – навіть впасти, якщо раптом небо хмарами зупиниться. До сонця останнього на першому золоті лежати, як колись в дитинстві на бадиллі картопляному, і в небо, як собі в душу, дивитися.
З тиждень тому державним службовцям в Україні заборонили використовувати месенджер «Телеграм» на офіційних пристроях. Є достатньо підстав вважати, що месенджер моніториться ворогом. Трохи раніше, як відомо, у Франції був затриманий Павло Дуров, засновник «Телеграму».
Заяложена фраза Кеннеді у виконанні наших профпатріотів і раніше нічого, крім роздратування, не викликала. Зараз переросло у велике бажання зацідити в пику. Бо це лише патентований популізм хлопця з привілейованого класу, оте його «не питай, що держава зробила для тебе, а що ти для неї» – раз. Два – по відношенню до українських громадян завжди звучало розперезаним хамством.
Час не лікує. Час лише стирає деталі, моменти, дрібниці, але спогади не стираються. Сьогодні 9 років, як немає Ігоря Куценка… 15 жовтня 2015-го – страшний день, який розділив моє життя на «до» і «після». І це два різних життя.
Чому розгублені поляки повірили Івану Сусаніну? Бо в нього була впевненість: я знаю куди і як… Чи збирався безграмотний лапотник втопити ляхів у болоті? Чи думав він про порятунок молодого московського царя і тим врятувати атечество? Навряд чи. То вже міфотворці-монархісти пізніше допридумували. Жодна телевізійна група не супроводжувала сусанінський похід в багно. Тільки берези і жаби знали про те правду.
Іноді питають: «Як ви шліфували свій стиль?» Хочеться сказати: «Я його відливав». Коли починав у журналістиці, тоді друковані рядки відливали на лінотипних машинах. Я весь час це бачив у друкарнях – заморених, засмальцьованих, із роз’їденими свинцем руками лінотипісток. Кожну нашу літеру, рядок, статтю вони набирали на масних клавіатурах – і короткі фрази лягали гарячими металевими плитками в блоки.
Мої інсайдери з Гідрометеоцентру України повідомили, що приблизно з 15 листопада до 15 лютого буде зима. Це якщо Верховна Рада у цей час не ухвалить рішення про відміну зими. Така вірогідність існує. Не 100%, але існує… Спочатку запанікував. Потім, коли вкусила в лоба величезна оса, заспокоївся. Намазюкав оцтом і заспокоївся.
Одного разу письменнику Андрію Кокотюсі явилася Богородиця в натуральну величину, хоч він і не пив.
— Я борщу не їм, — сказав Кокотюха Богородиці.
— Шо? – не дочула Богородиця
— Я не їм борщу, кажу, — повторив Кокотюха. — Зовсім! Не люблю. Борщ – гавно!
Я не їм червоного борщу з трьох причин. Почну з третьої — не люблю, не смачно! Тепер перша, світоглядна: для мене українець має значно ширший горизонт самовизначення, ніж борщ та вареники. Друга — фізіологічна: від червоного борщу в мене проблеми зі шлунком, мене роздува. Крім картоплі, я взагалі не їм варених овочів. Та й картоплю…
