Колись давно, ще в школі, прочитав «Война і мір» Льва Толстого. Програмний твір. Звернув увагу, що дворяни в розмовах постійно збивалися на французьку, яка була для них рідною (це було для мене відкриттям). Французька перекладалася у посиланнях внизу сторінок. Виявляється, що першою мовою Пушкіна теж була французька. А він вважається ледь не основоположником московської мови.
Я знаю що ви мені не раді, тому я тут. Але я не буду надокучливим і не набридатиму вам своїми сумнівними вченнями про мораль та совість. Взагалі не буду нікого і ні в чому переконувати або ламати чиїсь усталені переконання. Скажу лише одне. Коли постає вибір між мною і кимось, мене не обирайте!
Було… Було – забулося, та через останні події, що проявляються в наських емансипованих жіночках, звільна згадалося. Десь у нульових двохтисячних працював я на Українському радіо, вів авторську передачу «Четвертий універсал». Телефонує мені знайома ще з студентських років Ніла Зборовська (до слова, небездарна літературознавця). Мовляв, аби я взяв у неї інтерв’ю про зародження вітчизняного фемінізму, до якого й пані Ніла була причетна.
Номером раз про Аллу і Сергія. В 2015-му втекли з Криму до Києва. Перед тим Сергія мало не побили в черзі в гастрономі, бо вголос щось сказав на захист України. Виїхали вчасно – через якийсь тиждень по тому до сусідів навідувалися ефесбешники, розпитували про подружжя. Вони досі українською говорять з помилками, продовжують вчитися.
Ах так, ми ж хитрі. Ми ж хочемо бути руськогаварящіми і не руськими, руськими і не в Росії. Ми ж хочемо виховувати дітей в атмосфері брехні та неповаги до закону і жити в країні високої моральности та духовности. Ми ж хочемо для зовнішнього світу бути українцями, а фактично – росіянами. На уроці – україномовними, а на перерві – руськогаварящімі.
Ви тільки подивіться, як вони лізуть з усіх щілин! Щойно специфічна «слуга народу» Безугла публічно накинулась на Валерія Залужного. Ми не знаємо, сама чи її спрямували, але наїзд чиєїсь слуги ідеально ліг у сценарій, написаний невидимою рукою. Небезпечний сценарій.
До 10-ліття Третього Майдану доля зробила мені подарунок, якого я спочатку не оцінила: і вчора в літаку з Варшави до Берліна, і сьогодні за сніданком у ресторані берлінського Literaturhaus у мене за спиною жваво, голосно й безцеремонно, як тільки вони вміють, торохтіли “рускіє женщіни”…
Є така книга «Nazis and Nobles». Її автор Стефан Маліновскі в ній описує один такий випадок: «У 1999 році я звернувся до 85-річного німецького графа з проханням надати мені доступ до його сімейних архівів. Граф був професійним військовим, представником давньої північнонімецької аристократії.
Як же вони задовбали своїми псевдоновинами, наспіх переодягненими з кокошників у вишиванки пєвічками і орденоносними кошовими з монатіками, яким «випадала честь» під стінами Святої Софії радісно топтатися брудними чоботами по Державному прапорові у найголовніше державне свято країни! Псевдопафос. Псевдоборотьба з корупцією, з держзрадниками.
Щонеділі я наче старий ламповий телевізор – півдня ні звуку, ні зображення. Треба обов’язково динамічно прогулятися. І на панічні атаки… нападати першим. Від самого ранку. Шоб цілий день нічого не робити. Неділя в Чернівцях — це дещо. Колись – неспішні прогулянки вулицею Кобилянської. Тепер Кобилянської гуляє по тобі.
