У сесійній залі Верховної Ради розпочалася «земельна епопея», що спорадично переростає у справжні баталії. І недарма! Минулого століття України пережила кілька голодоморів. І те, що досі в неї немає Закону «Про продовольчу безпеку», виглядає нонсенсом.
У цьому законі до найменших деталей і тонкощів мали б бути відпрацьовані принципи і механізми (гарантії) забезпечення країни продовольством відповідно до сучасних вимог і стандартів, а також комплексний захист землі-годувальниці.
Після ухвали ЗАКОНУ можна було б думати і про створення Закону «Про ринок сільськогосподарських земель», чи «Про обіг сільськогосподарських земель», у якому пріотитетом мало б стати право селянина-фермера на землю через створення для нього сприятливих умов — купувати с/г землю в розумних обсягах, скажімо, до 500 гектарів (експерти вважають достатньою для рентабельного ведення справ навіть удвічі-утричі меншу площу).
До прикладу, в сусідній Польщі більшість фермерських господарств мають до 10 гектарів землі! Правда, там фермери можуть розраховувати на посутні дотації від держави. При цьому важливо не допускати спекуляцій землею через жорстку фіксацію її ціни на момент продажу з виключенням наступних «варіацій» на ринку, задіявши державний банк землі з необхідними повноваженнями, ресурсами і запобіжниками.
Продаж землі с/г призначення мав би бути заборонений юридичним особам. Натомісць залишити їм право на оренду з терміном, достатнім для середньострокового планування, і можливістю пролонгації та соціальними зобовя’заннями перед сільськими громадами, в яких великі агрохолдинги орендують землю.
Зараз же монобільшість у парламенті намагається все зробити з точністю до навпаки. Без гарантування продовольчої безпеки проштовхують Закон «Про ринок сілськогосподарських земель», який, урешті, може призвести до того, що Українська держава втратить вплив на процес забезпечення своїх громадян продовольством, віддавши його на милість гігантським латифундіям.
У досить стислі терміни вони можуть за безцінь скупити орні чорноземи, маючи для цього значні фінансові ресурси та не зустрічаючи реальної конкуренції від дрібних і середніх фермерів, а загнаних у соціальну скруту пересічних селян — і поготів!
До чого це може призвести, красномовно свідчать приклади латиноамериканських країн, населення яких потерпає від нестачі продовольства. Сільськогосподарські землі там стали головне предметом спекуляцій і засобом нарощення — концентрації капіталу великими латифундистами.
Змушує глибоко задуматись і гіркий досвід, власне, України від діяльності великих агрохолдингів. Торік вони разом зібрали на круг 75 мільйонів тонн зерна. На 5 мільйонів більше, ніж позаторік. Та чи стало від того краще жити селянам, які здають агрохолдингам в оренду свої земельні паї?
Питання риторичне!
Чи побільшало завдяки агрохолдингам робочих місць у селах для місцевих жителів через розширення мережі підприємств з переробки сільгоспродукції? Нічого подібного! Село продовжує занепадати.
Поки вирощене на його ланах зерно ті ж агрохолдинги з багатомільярдними баришами для себе тупо пруть на експорт як первинну сировину з нульовою додатковою вартістю, маємо величезні втрати місцевих і Державного бюджетів. Це чимось нагадує масові вирубки українського лісу і його подальший продаж за кордон у вигляді сировинного кругляка. Принципова відмінність лиш у тому, що з кругляка борошно не змелиш і хліб не спечеш…
Я з року в рік спостерігаю варварську експлуатацію агрохолдингами (інших слів добрати не можу) величезних площ. Наприклад, довкола мого рідного села один з таких «господарників» масово сіє зернові, соняшник, рапс; умертвляє ґрунт, напомповуючи його хімічними добривами, гербіцилами і пестицидами. Таким чином перетворює землю в «місячний ландшафт».
А подекуди ще можна побачити невеликі ділянки місцевих селян. Дбайливо доглянуті і теж підживлювані. Але — органікою! На них мої земляки вирощують для себе і на продаж фрукти, ягоди, виноград, городину, до яких в агрогігантів «не доходять руки» (в них – «масштабов громадьйо»!). І до гармонії в цьому сенсі між першими та другими задля загального благоденства поки-що — як від Землі до Місяця…
Часто запитую себе: чому «зелені» в парламенті і уряді так гарячково поспішають розпродати українські чорноземи? Чи не тому, що не спроможні почути голос села, а зграя великих сильних хижаків, користаючись такою нагодою, їх підганяє?.. Зокрема, з очільного місця керівника профільного парламентського комітету, який спільно з господарем офісу президента вже орудує десятками тисяч гектарів тих же українських чорноземів, і на все горло ратує за їх розпродаж десятитисячними порціми…
Якби мої предки, які жили століття тому, воскресли і пройшлися по своїх кревних десятинах, на яких нині «хазяйнують» агрохолдинги, — вони ту ж мить померли б удруге!..
І на завершення — з утопічною надією та оглядом на те, що відбувається. Чи не настала вже пора звернутися до Організації Об’єднаних Націй з проханням: захистити від розбазарювання і варварської експлуатації НАЙЦІННІШЕ БАГАТСТВО ЗЕМНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ — українські чорноземи?! Адже від голоду у світі помирають мільйони людей. У наш час! А колись це пережила Україна…
Микола Цвірінько
Закон про деребан землі ставить за мету продати землю мокшанцям КДБшним вилупкам, а народ України зробити рабом.