У Чернівцях Миколу Максимця знають, як серйозного і поважного чоловіка. Він добре орієнтується в суспільно-політичному житті країни і легко може видати на-гора фахову аналітику довколишніх процесів. І йому віриш, по-справжньому. Тож не дивно, що нині пан Микола обіймає посаду головного редактора Видавничого дому «Букрек», а в ролі письменника став лауреатом Міжнародних літературно-мистецьких премій імені Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша та Літературної премії імені Леоніда Глібова.
Category Archives: Ексклюзивна хвиля
Весна неминуча

У всі попередні важкі й темні дні ми у це вірили. Як діти, очікували на перші крокуси та підсніжники, що пробиваються з-під снігу за будь-якої погоди. Вірили у торжество молодих вітрів, котрі підганяють шеренги гусей та лелек, які повертаються… У теплі й рідні сонячні промінці, котрі зцілюють душу, ковзаючи по обличчю, зігрівають наших солдатів.
Спростування неправди про Леоніда Талалая

Життя людини спливає швидко, а пам’ять про неї має властивість якщо не розчинятися в часі, то обростати домислами та неправдою, наче рапаном – потонулі кораблі. Уже дванадцять років як помер відомий поет Леонід Талалай, проте неправда про нього навіть сьогодні продовжує плодитися і, що прикро, набувати документального характеру.
… Усі війни завершувалися
… Час поганих хлопців

“Ти повинен зробити добро із зла, тому що його більше нема з чого робити” – казав герой бестселлера Роберта Пенна Уоррена “Усе королівське військо». Трамп виглядає як зло, ходить як зло і крякає як зло. Але більшість американців вірить, що він принесе їм добро. Як і більшість українців, про що свідчить останнє опитування. Українцям більше нема у що вірити. Бо добра навколо не видно на сотні парсек.
Капуста, нашаткована Дімаровим

… Того року вирував Євромайдан… О цій порі у місяці лютому я якраз збирався їхати зі свого Чернігова на збори Чернігівського земляцтва в Києві. А ще мав намір відвідати мого любого ветерана української літератури Анатолія Дімарова. Зателефонував йому ще з Чернігова. Відповіді не було. Збентежився, злякався. Може, в лікарні обоє з дружиною?
Температура кохання (сповідь архітектора)

Архітектор сам зголосився допомогти. Один із моїх читачів. Вимагалося перетворити просторе занедбане горище в зручний кабінет-бібліотеку. Архітектор спроектував усе просто, мудро і зі смаком. Помітив мої колекції старих пляшок і настінних тарілок – і теж підібрав для них гарне оформлення. Книги відгородив у окремій комірчині, яку підсвітив вікном у даху.
Діагноз людський і письменницький

«…Сучасна українська література нагадує вигрібну яму…» (Ольга Слоньовська)… Вже стонадцять разів писали про тих, кому писати, а кому «якщо можете – не пишіть». Та споконвіку в багатьох людей, яким Бог не дав таланту, душа проситься щось заримувати чи написати прозою. Всіх вас я поважаю і ваше прагнення розумію, хоча далеко не всі твори вважаю літературою, та нехай вже критики і час розставлять вірні акценти.
Про дві сюжетні лінії в романі Леоніда Ісаченка

Щойно дочитала роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), — емоції хлюпають через край. Книжку я придбала якийсь час тому, але чомусь руки не доходили до неї, щось мене тримало на відстані. Певно, треба було зійтись у певному вимірі зіркам, щоб твір не просто переглянути, не просто перебігти очима, а ще й переосмислити.
Дещо про графоманів і письменників

Якщо наповажне застановитися, чи є якась ріжниця між графоманом і письменником, то виявиться, що відмінностей між ними практично нема. І справді. І той, і той одержимі невгамовною жагою писати. І ніякі зовнішні обставини не годні ні одного, ні другого зупинити — ні загальна байдужість читачів, ні доброзичливі глузування і кпини друзів, ні постійні відмови видавців публікувати їхні твори, ні побутові нестатки, ні навіть тілесні недуги.