На рівні метафор ці (в тому числі ці) вибори бачаться мені приблизно так: … найкращий вибір робиться тоді, коли немає вибору. А в політиці все навпаки: за наявності вибору зазвичай обирають (най)гірше. Я давно втратив віру в колективну мудрість народу, позаяк колективною буває лише дурість.
Люди приходять до супермаркету і прямують до стелажа з паштетами. Ось вам такий паштет, ось вам іншого виробника, а отутечки імпортні, а в кінці стелажа акційні.
Люди дивляться на розмаїття і зосереджено вибирають. Але насправді не вони вибирають. Вони вибирають із того, що для них уже відібрав менеджер, який формує асортимент. Люди вибирають із відібраного.
За 28 років укр. виборець не спромігся на жоден свій авторський паштет. 28 років укр. виборець вибирає з-поміж допущеного до стелажа.
Ті, хто формують політичний асортимент, – віртуозні знавці з викладки паштетів. Вони ще й закільцювали на собі виробництво. Навчилися перемелювати шмальц і вигідно втюхувати його споживачам. Зіпсувався старий паштетик – не біда, нашвидкоруч, за 3-4 місяці до виборів на коліні наколотять нову субстанцію й успішно продадуть. Головне – щоб дизайн відповідав вимогам часу й етикетка промовляла правильними барвами.
Вони 28 років набивали собі руку, створювали цілі маркетингові стратегії, набирали штат найкращих мізкозапудрювачів.
Усе для того, аби в доленосний момент, коли народний запит на докорінні зміни сягне своєї кульмінаційної точки, під звуки оркестру вивезти на середину торговельної зали новий стелаж. Гримлять литаври, лунають трелі гобоїв, повітря струшують ескапади струнно-смичкових – і споживачі ковтають слинку від яскравості продемонстрованого.
Так звані, нові паштети виструнчилися в ряд.
Для руськомовних вимагачів новинок – свій товар, що СЛУЖить приманкою. Для україномовних – свій ГОЛОС. Для конченої вати юговостока – перевірені консерви, які роками не протухають. Для власників карток лояльності – діячка з косою на обкладинці. Для відділу солодощів – акція 25%.
І кінця-краю не видно.
Бо укр. виборець давно вже не ставить ніяких вимог до паштетів. Вони просто повинні регулярно оновлятися. Вони просто повинні бути на стелажі. Вони просто повинні бути.
Менеджери з формування асортименту грають на випередження. Тому ніколи не програють. Люди ж бо люблять вибирати. Не так важливо, чи потрібен людям новий паштет. Важливо під новий паштет створити запит.
Новий паштет готується заздалегідь під сформований заздалегідь запит. І ось він, склепаний із підручних засобів, красується у відділі «новинка». Вони знають усе наперед. Тому що вони оце «наперед» і створюють.
Це не дуель, не протистояння, не змагання. Це – замкнуте коло з небажанням бігуна вибігти за його межі. Ну, любить він цей супермаркет! Ну, влаштовує його асортимент!
28 років триває виховний процес над народом.
Його змалечку привчали до меншого зла. За руку до школи його вела безвихідь. Він закінчував університети вимушеного голосування проти волі. Він ішов на революційні курси підвищення кваліфікації свого електорального каліцтва.
Він просто звик, що всі ці паштети треба перепробувати.
Він занадто довго привчався, що не потрібно міняти раціон. І тепер він – мастак, профі, неперевершений спеціаліст із вибирання.
Він не дивиться на склад продукту, бо довіряє. Не вивчає репутацію виробника, бо навколо ажіотаж. Не бойкотує супермаркет, бо без нього життя немислиме. Особливо якщо в бонус до паштетів ідуть рожеві окулярі. Сезонні. Щоправда, б’ються вони склом до середини.
… Так, я піду голосувати.
Укотре непрохідні. Традиція, перевірена часом.
Остап Дроздов
