Ексклюзивна хвиля

Після джазу у Москві

Грузинська джазова співачка Ніно Катамадзе сказала голосне й категоричне «досить» своїм виступам з концертами в Росії. Заяву грузинською мовою вона опублікувала на сторінці у Фейсбук.

«Моє мовчання не означає, що мені було що обдумувати і вирішувати, я з першої секунди відчувала те, що і кожен з вас, побачивши [депутата Держдуми Сергія] Гаврилова в кріслі спікера [грузинського парламенту]. Росія — окупант, Путін — наш спільний ворог», — наводить переклад з грузинської на російську слова Катамадзе сайт «Грузія Online».

Напередодні співачка виступила з концертом у Москві на фестивалі «Садиба Jazz», за що зазнала різкої критики в Грузії. За словами Ніно, це був найважчий концерт в її житті, а також, що вона оголосила про остаточне припинення своєї концертної діяльності в Росії.

***
До речі, на тій «Садибі Jazz» у Москві до пізньої ночі була не лише Ніно Катамадзе, а й три панянки, котрі намагались розмовляли вишуканою російською мовою, проте до того язика, которим разговаривал Лєнін, ні-ні та й тулилися — підступно і огидно – м’які нотки малоросійського нарєчія.

Панянок звали Таїсія, Свєтлана і чи то Ані, чи то Анє (але не Вески). Добрий московський джаз панянок так збурив і запалив до «продолженія банкета», що вони по суті серед глупої ночі не по домівках роз’їхалися, а ввалилися веселою кумпанією до облюбованого екзальтованою публікою новомоднього артистичного підвальчика із дорогим питвом і видзігорною закуссю.

Проте!
Замість мажорної музики, яскравого світла, дзеленькоту тарілок та плямкання відвідувачів наших панянок підвальчик зустрів цвинтарною тишею, густим напівмороком і гострим запахом ароматичних індійських паличок, над якими курився і згинався в три погибелі сизий димок.

По кутках стояли кілька круглих невеликих столиків, накритих темним обрусом, із наборами причандалля для спіритичних сеансів.

????!!!!

— Таїсіє, — заговорила раптом українською Свєтлана, — куди ти нас привела?
— Я поплутала підвальчики, дівчата. В натурє, поплутала. Але раз зайшли, то назад не вертаємо. Це, певно, знак згори, шо нам о цій порі саме сюди…

Поки запопадливі і гостинні господарі увивалися довкола наших панянок, поки обирали їм найкращий столик та копошилися з приготуванням опівнічного спіритичного сеансу, Таїсія розповіла подругам, що в часи її молодості, на початках кар’єри умлівала від творчості одного співака. Він рано пішов із життя. Його смерть так потрясла її тоді, що аж досі засіло скабкою: чому саме він і чому так рано – в 44 роки?!!

— Цими днями якраз роковини його смерті. На початку липня, 24 роки тому, був похорон. Від його помешкання до церкви, де відспівували, увесь шлях було вкрито квітами. Сотні тисяч людей з’їхалися з усієї України з ним попрощатися, — згадувала Таїсія. – Тому давайте саме сьогодні і саме тут потривожимо його дух, пригорнемось до його стражденної душі, бо хто зна, що буде з нашими душами?

— А як того співака прізвище? – спитала Ані.
— Назарій Яремчук, — сумно промовила Таїсія.
— Е, та то ж мій земляк! Ми з татом якось ішли містом, а він — нам назустріч. Тато з ним забалакав і Назарій торкнувся мені рукою до волосся…

— О, видиш, лише торкнувся рукою – і на все життя твою кар’єру визначив, — зауважила Таїсія.
— Єдина заковика, чи він зволить нам тут явитися, — висловила побоювання Свєтлана.
– Як дуже забажаємо і не пошкодуємо грошей – то явиться!, — впевнено і навіть з нотками зарозумілості промовила Ані.

Вони мочили в розмальованому полумиску із пахучою водою пучки пальців, бралися за руки в коло, шепотіли на руском язикє спеціальний спіритичний текст, мружили в екстазі очі, запах свічок та тління якихось заморських трав паморочили їм голови.

Так тривало нестерпно довго.
Панянки вже втратили надію. А Свєтлана, привідкривши повіко, взагалі зневірилась: «Думаю, што з етава роя нє будєт… нічєво!».

Аж раптом в центрі столу над трьома товстими свічками, що сотались сизим димом, став окреслюватись ледь вловимий силует. Він з кожною хвилиною набирав чіткіших обрисів, лаштувався у якийсь до болю знайомий патрет, але панянки, як не силкувалися, але не могли пізнати дядька з рудими обвислими вусами, розуміючи єдине, що то дух кого завгодно, тільки не Назарія Яремчука.

Якраз тої миті, як панянки катували себе здогадкою хто би то міг бути, над столом, десь із під стелі почулося приглушене, прокурене і хрипле: «С кєм ви, мастєра культури?!»

То було так раптово й неочікувано, що панянки з переляку мало не попідпливали калюжами. Першою оговталась Таїсія.

— Так ви тепер утямили хто нам замість Назарія явілся – нє запилілся? Це ж Максім Горький! Уявляєте, дєдушка все кинув і пригурчав аж із Капрі до трьох страждущих молодиць.

Панянки пирснули зо сміху і їм одразу перестало бути сумно та стало весело. Бо шо не кажи, а жити треба.

Вони щедро розрахувалися за опівнічну спіритичну забаву і перейшли до іншого підвальчика. Там було гамірно і яскраво. Їх одразу покликали за свій столик двоє яскравих російських «звьозд» — Філіпп, схожий на циганського барона і Микола, з чупером і замашками Серьоги Єсєніна.

Панянки розважливо пили, смачно їли, мудро говорили за життя і творчість. Десь під ранок Філіпп, як «істинно рускій», голосом, що не знає заперечень, розпорядився, аби серветьорки прибрали зі столу всі недопиті пляшки з-під віскі, рому і текіли, а на їхнє місце «тотчас же паставілі хороший рускій самовар».

За кілька хвилин все так було і зроблено. До гарячого самовара за рахунок закладу поважній компанії сам господар виніс «фірмовиє баранкі».

«Гонорові панянки» з «разудалимі парнямі» пили чай, і Філіпп раптом запитався: «А ви слишалі, што давєча ета Ніно Катамадзе сморозіла?! Во, дура-то!».
— У нас таких називают националістамі, — пхекнула Таїсія.
— І бандєровцамі – додала Ані.

Свєтлана цього разу змовчала.
Вона опустила кубик рафінаду в бурштиновий чай і трохи відкусила від нього гарними рівненькими зубами. Таїсія теж умочила рафінад. І тільки Ані свій солодкий кавалок вкусила насухо. У неї ще зуби гострі і всі свої.

До хазяйських бубликів панянки не торкалися…

Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.