Дехто з моїх колег, яких я поважаю і люблю, б’є рекорди широти світогляду, називаючи блокування російських ресурсів авторитаризмом і «вишиватництвом». Мовляв, суспільство саме може відокремити мухи від котлет, потрібно дати народу вибір, народ мудрий і так далі…
По-перше, треба визнати, народ не мудрий, на жаль… Давайте не лукавити вже з цим міфом про мудрий український народ. Переважна більшість суспільства далі живе в мороці – моральному, економічному, ціннісному.
Хто не вірить, заведіть в приміській київський електричці розмову про політику…. Або навіть в київському метро просто поговоріть про жизнь.
Подивіться на вулиці міста, балкони, вирази облич, послухайте лексику сусідів за стіною, музику, яку вони слухають, запитайте їх про улюблені книжки і кіно…
Олександр Пасхавер каже, що чверть суспільства є пробудженою, чверть — антиукраїнською (антидержавною), а решта — це інертне байдуже море. Мізки цих людей і є мішенню усіх цих Вкантактє, Одноклассников, Інтера, ТРК Ера та більшості проросійських медіа в Україні. Ці ж люди, до прикладу, проголосують за умовного Лесика Довгого за 200 грн або заведуть в парламент Рабіновича, який піднявся винятково за рахунок контрольованого телеканалу і кремлівських тез «мір любой ценой» і «війна вигідна олігархам».
По-друге, щодо відокремлення мух від котлет.
Ми з вами довгими десятиліттями «балансували» політичні позиції в ефірах, робили на мордобоях рейтинги своїм каналам («я маленькій чєхов»), подавали антиукраїнську, антидержавну точку зору як «альтернативну» у наших ефірах, створювали інформаційне поле конфліктів, ворожнечі і ненависті.
Мені довелося роками в ефірах вислуховувати брехню російської агентури — Владіміра Корнілова, Іщєнка, Чалєнка, Царьова, Калашнікова, Олійника, комуністів Грача і Кілінкарова і психопата Гмирю (історика, який розповідав мені в ефірі, що Голодомор – то вигадка американців), депутатів від ПР…
І щоразу мені здавалось, що глядач бачить очевидне і розбереться. Тільки от ні, глядач не бачить!!! Переважно він ковтає цей токсичний продукт абсолютно неперетравленим. І це природньо для постгеноцидного, постколоніального суспільства, заточеного на виживання. Ця катастрофа, яку зараз переживає країна, втрата територій, війна — це власне свідчення цього нерозуміння. І в цій катастрофі є наша з вами відповідальність.
Я часто запитую, от які шанси в країни, яка знаходиться у стані війни, зберегти державність, якщо більшість телеканалів належать московським політичним емігрантам або проросійським олігархам, які просто ситуативно на боці України, і розганяють кремлівську риторику на мільйонну аудиторію щодня… (14-16 мільйонна аудиторія Інтера на дєньпобєди). Надіятися на «мудрість народу»?
Ну, не знаю…
А щодо широкого світогляду і незаангажованості дуже добре ще на початку війни казав Юрій Макаров, що фактично ми маємо справу не просто з потужною пропагандою авторитарної держави РФ, а й з рештками тоталітарної ідеології й цінностей в головах більшості співгромадян — тут ніякої позиції журналістів «над битвою» бути не може за визначенням. Не можна міряти ситуацію «недодемократії» сантиметром довершеної демократії. Бо ми просто втратимо державу.
