Епіграф:
В тяжку епоху перемін
Вкарбую істину, як титри:
Прекрасна штука макогін,
Та що він вартий без макітри!
(В.Триліс)
Ні, ні, це не пампушки з маком, не маківники, не…
Це наш національний делікатес найвищого рангу, бо простий, а водночас витончений, а головне – беззаперечно смачний. Але краще від початку й методично.
Починати, природно, треба з маку.
Бо коржі – то діло не таке вже й хитре, всяк і завжди спече (так він думає). А от мак уже чи не до кримінального кодексу ввійшов, разом із коноплею. Скоро й у салі знайдуть наркотик, і от тоді вже українцям точно — капці. Тому я буду згадувати ніби як із минулого, коли ні про який кримінал нікому ще й не снилося.
Мак має бути свіжий.
Взагалі то все має бути свіже – борщ, троянди, квашена капуста, сало, пшоно та інші пахучі крупи. А мак — то вже пренепремінно. Бо буде гірке розчарування.
А коли так, то найкращий час для коржів із маком – Маковія (а ви думали чого вся та родина носила ім’я Макавеїв? Вони краще за інщих знали, коли дозріває мак і пора його витеребити й перевіяти!)
Можна, звичайно, робити коржі з маком і восени, і в піст, і на День Паризької комуни, але перед тим треба лизнути собі кінчик мізинця, непомітно встромити його в бабин гранчак із маком, облизати мізинець і довго жувати, прицмокуючи. Має бути не просто повна відсутність гіркоти. Має бути смачно. Власне, СМАЧНО якраз і означає «з маком». Недарма й деякі дулі маком посипають…
Далі мак треба замочити.
Так, щоб промок через ніч і набубнявів. Якщо мак не набубнявів, то ви його й не розітрете як слід. Колись молодим я думав перехитрити природу і вдався до кавового млинка. Млинок чудово молов сухий мак, але добитися смаку від того борошна не вийшло: потрібна, очевидно, певна ферментація, пробудження водою живої сили, яка затаїлася в кожній мачині. Пробудити ту силу в зруйнованих мачинах уже неможливо.
Мокрий мак млинком теж не візьмеш. Тільки МАКІТРА. Порушення прадавніх технологій безпощадно карається невдачею. Остерігайтеся модернізацій і покращень: ви можете так і не дізнатись, яку смакоту пропустили мимо рота.
Отже макітра. І макогін.
От воно ніби прості штуки, а знайти сьогодні в Україні (в інших державах я не шукав) правильну макітру й правильний та ще й саме до неї припасований макогін украй складно. Я пробував. Маю дві макітри та три макогони, але все воно недосконале, бо комерційне. А внутрішня ж поверхня справжньої макітри має бути ідеальною кулею, причому зрізаною вище екватора! Доцільність такої геометрії стає очевидною тільки на практиці.
Кульову геометрію має й макогін, але далеко не кожен макогін підходить до конкретної макітри. Головна біда – пруги по внутрішній поверхні макітри, мабуть, сліди від пальців гончара. В них залягає мак, і ніякий макогін його там не розітре як слід. Доводиться вишкрібати ложкою, скидати на дно, починати спочатку. Кульова поверхня макогона – це теж тільки мрія. В реальних ринкових умовах ви можете придбати лише такий макогін, у якому робочий торець хоч і має кульову поверхню, але вона переходить у циліндричну бокову не плавно, а чітким технологічним кутом близько 120 градусів, і тільки цим кутом ви можете ковзати по боках макітри, і тільки за років чотири систематичного користування, коли ви з’їсте той кут і макогоном можна буде ефективно користуватись. Такому макогонові й ціни нема. Але нерівності в самій макітрі – то вже навіки.
Далі йде священний процес розтирання набубнявілого маку в макітрі. Дівка сідає на підлогу, розставляє ноги, і десь там, між коліньми, але трохи ближче до себе, ставить макітру, накидає туди ложок шість мокрого маку та й тре його.
Легко сказати.
Рівномірний рух макогона по віртуальній конічній поверхні, з рівномірним притиском його до макітри, та так щоб і мак терся й макітра не луснула, – то серйозне мистецтво. А ще ж, коли мак уже білий і пахне на всю хату, треба озирнутись, чи ніхто не дивиться, та вкинути до рота з ложку того недомеленого дива. А то ще й макогона облизати (не можна макогона облизувати, бо чоловік буде лисий).
Розказують, що в таку мить до одної дівки заглянув у хату сусідський парубок та з сонця не розібравши, чим то вона так зайнята, спитав ошелешено:
– Марино, а що то ти робиш?
– Мак… ммм…
Не подумайте чого поганого.
Вона хотіла сказати «Мак тру», але, як тільки відкрився рот, відчула, що мак зараз випаде, й бігом того рота затулила. Ото таке й вийшло.
Е-е-е-е, коли б тільки й лиха.
З кожним колом макогона мокрий мак поступово піднімається стінками макітри аж по вінця (ось чому вінця правдивої макітри мають бути трохи нахилені всередину), руки стомилися аж болять, на макогін теж налипло недотертого маку, що таким чином вибуває з процесу, треба періодично змивати мак на дно макітри, але й багато води там не має бути, бо заважатиме правильно терти.
Та приходить той час, коли мак уже весь перетертий і в макітрі стоїть озеро «молочка», яке ще ж треба потрапити правильно підсолодити. Теж тонкощі. Приблизно як і з кавою: недосолодке – не дуже смачне, пересолоджене – взагалі пропав смак. Дивна річ, але цукор тут доцільніший, ніж мед.
На цей час має бути готовий і вже прохололий КОРЖ.
То окрема повість. Словом, далі буде.
Василь Триліс
