Мій допис про великого українського поета, автора невмирущої пісні «Два кольори» Дмитра Павличка був раптом видалений адміністрацією Фейсбук… Звісно, видалити можна, але як позбутися того, що є?!!
Безмежно захоплюючись творчістю класика української літератури, не можу не оприлюднити знов один з флагманських творів творця української незалежності, видатного громадського діяча, засновника Руху, Героя України, опублікованого в газеті «Радянська Україна» в грудні 1989 року…
Думаймо, аналізуймо, робімо висновки з того, чому ми такі, чому ми там, де є, чому Україна і досі не є Україною…
До молодих українців Нью-Йорка
Під Нью-Йорком табори військові,
Синьо-жовті мають прапори.
Як убити з кров’ю чи без крові
Вишкіл там ведуть професори.
Всі вони, майстри удара в спину,
Вішальники, ганстери, збуї,
В боротьбі за «вільну Україну»
Пропонують методи свої.
Той згадає, що найкраще газом
Отруїть людину, той петлю
В’яже так, аби повісить разом
І мене, і все, що я люблю.
Той ножем орудує, як мата-
Дор бику похромлює хребта,
Той стріляє в мене з автомата,
Я — мішень, уявна їх мета…
Боже мій, а хто це їхні учні?
Хто вони, ці блідні юнаки?!
Чи вдихнули в них слова гадючні
Кравціви, стецьки, маланюки?!
Дітваки діаспори гнилої,
Вислухайте поклики мої, –
Ваші вчителі — то не герої,
А звичайні вбивці й шахраї.
Виплюйте бандерівську блекоту,
Вимийте зі свого тіла їдь:
Не служіть ні гунові, ні готу,
А самі собі ви послужіть…
Думайте, світи обнявши зором,
Розхиливши неба синій лен,
Щоб не падав на Вкраїну сором
З ваших поанглійщених імен.
Гляньте ясно в сторону дідизни,
А як ні — вдихайте далі чадь —
Вас ганьба навіки в землю втисне
Разом з тими, що вбивати вчать!
Дмитро Павличко,
«Радянська Україна», 1989 р.
