Культура

Дм. Іванов, «вдячний за щасливе дитинство»…

Наш єдиний,
довічний наш батьку,
Сохранителю світла й краси,
До незрушного
щасного спадку
Заклинання моє пронеси
Діток, внуків і правнуків наших
Денно й нощно
не кидай ніде.
Хай прокляття разюче
назавше
На твоїх ворогів упаде.

Хай же нелюди дикі, затяті,
Не покотять пекельні вали.
Ми, горьовані, вдівством розп’яті,
Все, що мали, тобі віддали.
І себе віддамо,
щоб велично
Ти стояв
на землі
й серед зір.
Воцарись же над світом
н а в і ч н о.
Да святиться
ім’я твоє –
МИР!

(Дмитро Іванов. Стремено. К. 1986)

Шевченківський лавреат 2010 Дмитро Іванов (р.н. 1946) народився на Кіровоградщині, але все свідоме життя прожив у Чернігові. Вийшов з народу, зі страшної повоєнної біди. З тринадцяти років працював, бо батько, фронтовик, помер від ран через півтора року після Дмитрового народження, залишивши сиротами п’ятеро дітей і вдовою молоду жінку.

В одному з інтерв’ю Дмитро Іванов згадував, як у дитинстві, знайшов на смітнику голови від оселедця і їв, так йому смакувало. В середині 70-х слюсар радгоспу потрапив до Ірпеня на семінар творчої молоді, після якого життя кардинально змінилося.

1977 вийшла перша поетична збірка «Зерно і любов», потім він закінчує заочно Київський університет і працює журналістом, а відтак редактором однієї із найтиражніших чернігівських газет, яку очолив 1991. Йому вдалося не просто втримати газету, а стати чи не найуспішнішим редактором-бізнесменом в Україні. Пригадую, як Іванов приїжджав у Спілку, при поясі носячи кобуру від пістолета…

Борис Олійник назвав його поетом від Бога, вказавши на особливість поетики — схильність до сюжетного вірша. Іванов справді близький до симоненківської традиції, майже повністю відповідаючи поняттю «народний поет»: його вірші прості, конкретні, з яскравою фольклорною образністю і метафорикою. Тематично найповніше охоплені три поетичні блоки: повоєнне сирітство, доля вдів і українське село. І все тут було би добре, якби не одне «але»: його «маніякальна» відданість совіцькому минулому. Тут він є справжнім спадкоємцем Бориса Олійника.

Не кажу про те, що частину накладу своєї газети він видавав російською мовою, обґрунтовуючи такий крок запитами читацькими і посилаючись на львівські газети, які теж частину накладу видавали російською. Події московсько-української війни дістали у нього специфічне потрактування, а після 24 лютого 2022 року, Іванов не сказав про повномасштабне вторгнення ні слова…

Колись, після перемоги, ми зможемо неупереджено спробувати зрозуміти і пояснити поведінку Бориса Олійника, Дмитра Іванова та інших митців їхнього типу. Нині ж лише наголошуємо на глибокому проникненні імперського вірусу в світогляд талановитів митців, які так і не змогли побороти в собі вдячності до тиранії за «їхнє щасливе дитинство»…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.