Культура Суспільство

Івану Просянику — 75

Інколи здається що цього чоловіка, наділивши зелом, словом і пензлем, прислали з іншого світу у наш стародавні Боги. Там Добро і Зло проростає з трав, які поділяються на цілющі і погибельні. Там усміхається сонце і крешуть гнівом блискавиці. Там усе просте і зрозуміле, а люди знають як жити у гармонії з природою.

«На жаль, сучасники втратили ті знання, — каже Іван Гарасимович. — Лише тварини зберегли, знають яке зілля з’їсти і від болю, і для одужання». Пригадує цуценя з перебитим хребтом, яке повзло у бік лісу. Всі думали, що воно не жилець. Але через якийсь час тваринка повернулася до господарів — жвава і весела, на всіх чотирьох лапах. Вилікувалася травами та корінням. На кожну хворобу є своя трава, та ми відвернулися від цих народних засобів, віддавши перевагу хімічним лікам.

Прізвище «Просяник» у наших краях стало синонімом таких багатообіцяючих слів як «зільник», «цілитель», «знахар»… Він з діда-прадіда — травознай. Має старі родинні рецепти, але все життя збирає по селах Бахмаччини та інших куточках України у свій товстенний записник нові. І не перестає дивуватись їх розмаїттю. Знає безліч трав, де їх шукати, коли збирати і як готувати. Не обходилось і без несподіванок. Приміром, одного разу зайшов у ліс, аж раптом звідти йому назустріч виходить страшна марюка. Аж душа у п’ятки рухнула. А страховисько, побачивши зблідлого чоловіка, … дзвінко розсміялося. З’ясувалося, що то молодичка із сусіднього села збирала суниці, а заодно вирішила підправити красу, намастивши у безлюдному місці обличчя розчавленими ягодами.

Розмовляти з Іваном Гарасимовичем — суцільне задоволення. Він грунтовно вивчив історію України і українців. Розповідає про все цікаве охоче і мальовничо, проте, як письменник, знає вагу і доцільність кожного слова. Як художник — має власний неповторний стиль. І свого козака Мамая також — без звичного лукавого блиску в очах, без козацького завзяття. Це вже літній сивий чоловік, у руках тримає попередника бандури — пандур. Співець сидить на пригірку, який оточило зажурене піснею військо. Вітер розвіває білу степову ковилу, і навіть кам’яна скіфська баба за спиною Мамая надала обличчю скорботного виразу. Так і хочеться сказати: «Не журіться, батечку Мамаю, хоч попереду нам судилися наскоки орд чужинців і запеклі битви, та Україна була, є і буде!»

… І від зміцнюючого здоров’я збору трав, і від книг, і від картин цього дивовижного чоловіка відчуття однакове — просвітління в думках. Тож заварила дрібку зілля, втішаючись запахом літа, який теплими хвилями розтікся по домівці.

Піднімаю цей цілющий напій за Ваше здоров’я, Іване Гарасимовичу! Хай доля вишиє для Вас ще багато неповторних рушників! Хай Вам пишеться і малюється, а різнотрав’я хай квітне і буяє та збирається цілющими снопами для здоров’я українців.

Євдокія Тютюнник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.