Культура

Духовні голодранці довкола Ігоря Римарука

… Можна писати тисячу й один раз про свою патріотичність і ліпити із себе націоналіста, обзиваючи народ усякими негідними словами, можна вилізати на дах і здригненно читати несусвітню дурню нетрадиційникам, і не лише в літературі…

… Можна підійматися на гірські полонини у Верховині й підписувати колективні листи-«одобрямси», можна писати сотні рецензій з модерними викрутасами, за якими моральна порожнеча, можна круто відселфитися у Львові на BookForum і забути, чого ти туди приїздив, можна блеяти про високе мистецтво і примазуватися до великих після їхньої смерті… І не мати серця, вбивши в собі людину…

Бо «оснула байдужість», бо псевдопатріоти обмацують гроші, бо неонаціоналісти служать партіям, а не нації, бо верховодять творчі нездари, бо самі ділять премії та їх відробляють, бо хвалять «я тебе, а ти мене», бо бути на форумі у Львові модно…

.. Одинадцять років на Личаківському цвинтарі височіє самотній дерев’яний хрест на могилі поета-модерніста лавреата Національної премії імені Тараса Шевченка Ігоря Римарука. Як поховали 6 жовтня 2008 року після того, коли збила його автівка в давньому місті, так і досі там лише косять траву, … перед великими святами…

… Надмогильний пам’ятник вартує якихось 30 тисяч гривень.
Могли б за ці невеликі кошти спорудити його колишні дружини, реєстровані в паспортах і шлюбом у церкві, знані й не дуже, донька… Було б по-християнськи. Могли б НСПУ, Асоціація українських письменників як для свого колишнього президента, літературні журнали, в яких він працював і які редагував, міністерство культури України, де був радником з питань книговидання, Львівська міська рада…

Але ж «люди втратили орієнтир», словами самого ж Ігоря Римарука. І це також він: Розгублене юне покоління з бодуна // Покальчука читає й Жадана…

Наші душі порожнявіють, бо вже пишемо «Діву Обиду» з малої літери в назві збірки, за яку 2002 року поета нагородили Шевченківською премією. «Чом же ти ймення Обида взяла, Діво Маріє…» — мучився світоглядним запитанням поет-філософ Ігор Римарук і сподівався, що «Може, душа, спопеліла дотла, не озвіріє…»

Згас Римаруків образ «високої води»…
Сьогодні, чого найбільше він боявся, нам кортить «тихий брід шукати»…

І все ж заболіло, запекло за осиротілу могилу Ігоря Римарука письменника Сергія Батурина, котрий під час форуму побував на Личаківському цвинтарі. Мені передався цей біль. Ще рік могила почекає з первинним дерев’яним хрестом…

Наступний BookForum міг би відбуватися з пожертв його учасників та гостей для спорудження надгробка поетові, чиї твори перекладені багатьма мовами.

Оксана Ровенчак
Світлина Сергія БАТУРИНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.