Гете гуляв у парку міста Веймара. На стежці, де могла пройти лише одна людина, поетові зустрівся критик, який вороже ставився до нього. Коли вони зійшлися, критик гордовито бовкнув:
— Я ніколи не даю дорогу дурням!
— А я навпаки, — з посмішкою відповів Гете і відійшов убік.
***
Підсумовуючи свій творчий і життєвий шлях, Гете сказав у січні 1824 року: «Мене завжди вважали улюбленцем долі. Я не хочу скаржитись і нарікати на свою долю. Але насправді в моєму житті нічого не було, крім важкої праці, і я можу сказати зараз, коли мені сімдесят п’ять років, що за все своє життя я й чотирьох тижнів не прожив собі на втіху. Я ніби весь час вергав на гору камінь, який знову й знову скочувався, і треба було знову тягти його на гору».
Із книжки «Цікаві бувальщини»
(«Дніпро», Київ, 1974р.)
